2 серпня. 10 ранку. Подзвонив у Кабул. Сказав, що вокзал замінований. Через 10 хвилин передзвонили і сказали: «І тебе, Вова, з Днем десантника».
На щастя, то були не постріли із бойової зброї і навіть не навчання. Подібним чином, під канонаду петард, пісні та вигуки «Ура», традиційно розпочали відзначення свого свята колишні десантники.
У цьому році кобеляцькі десантники вже вдвадцяте зібралися в центрі міста поряд із пам’ятником загиблим воїнам. На зустріч з’їхалися ветерани ВДВ з Комсомольська, Кунівки, Бутенок, Вільховатки, Канав. Одразу ввімкнули магнітофони в автомобілях, з яких звучали специфічні десантні пісні. Загальний сміх і пожвавлення викликала гумористична оповідка «Щоденник десантника» «2 серпня. Шість ранку. Проснувся. Почистив зуби. Розбив умивальник об голову…» І так далі, і тому подібне. Звичайно, не обійшлося і без традиційних ста грамів. Потім ще і ще. Градус робив свою справу і канонада з петард ставала все гучнішою. Щоправда, потрібно відзначити ледве не зразкову поведінку десантників. Вони ретельно прибрали залишки продуктів з імпровізованого столу. Потім вишикувались у колону і вшанували хвилиною мовчання пам’ять про загиблих побратимів.
Традиційна зустріч десантників викликала якщо не ажіотаж, то чималий інтерес з боку земляків. Їх вітали, поздоровляли, з ними прагнули сфотографуватися. Тим більше, що в цьому році «війська дяді Васі», як вони самі себе називають, додали до свого заходу екзотики. Один із комсомольських десятників привіз із собою в Кобеляки собаку. На нього теж одягли «тільник», і песик з гідністю промарширував у колоні центральними вулицями Кобеляк.
Святкова хода «військ дяді Васі» закінчилась на міському пляжі Заїки. Там розпочалась неофіційна частина свята. До речі, у ході неї теж ніяких ексцесів не зафіксовано.
