14 жовтня – Всесвітній день стандартів

14 жовтня – міжнародне співтовариство відзначає Всесвітній день стандартів. Слово стандарт в перекладі з англійської означає еталон, норма, зразок. «Стандартність» є не просто важливою, а необхідною характеристикою виробу, що виготовляється в промислових масштабах. Який би товар ми не купували, від продуктів харчування до побутової техніки чи автомобіля, він має відповідати певним стандартам, дотримання яких прямо пропорційно впливає на якість, а отже, й на ціну продукції.
Тож саме 14 жовтня 1946-го року в Лондоні, у приміщенні Інституту цивільних інженерів представники національних організацій із стандартизації із 25 держав вперше зібралися разом, щоб обговорити можливості гармонізації своїх стандартів, тобто приведення їх до єдиних норм та вимог. Такий крок був викликаний необхідністю активізувати торгівельні відносини та зробити товари більш доступними для людей з різних куточків світу. Як результат, було засновано Міжнародну організацію із стандартизації ISO (з грецької isos – рівний). А Всесвітній день стандартів вперше запропонував відзначати Президент цієї організації пан Фарук Сунтер з Туреччини у 1970 році. В такий спосіб міжнародна спільнота намагається підкреслити важливість стандартизації для всієї світової економіки. Цьогоріч цей день пройде під девізом: «Міжнародний стандарт – створення довіри на глобальному рівні».
Як це не прикро, вже котрий рік в Україні тривають спроби паралізувати або навіть зруйнувати, нехай не зовсім досконалу систему захисту ринку. Зокрема, звучать пропозиції повністю скасувати чинну систему обов’язкової сертифікації, а також відмінити всі стандарти, посилаючись на європейську практику оцінки відповідності за технічними регламентами. При цьому їх автори мовчать про те, що в країнах Євросоюзу діє розгалуджена система захисту прав споживачів, особливо щодо харчової продукції, яка може становити загрозу їхньому життю та здоров’ю. Реалізувати харчові продукти без підтвердження їхньої безпечності відповідними документами, виданими або визнаними в межах ЄС, через ринкову мережу неможливо. В країнах — членах ЄС діють 84 органи з сертифікації харчових продуктів, висновки яких вселяють довіру населенню щодо якості та безпечності харчових продуктів.
Крім того, обов’язкова сертифікація з успіхом діє і в країнах, що розвиваються, наприклад, в Індії сертифікації підлягають 109 видів харчової продукції. Приблизно таким же списком може похвалитися Аргентина та Бразилія. Жорсткий контроль за імпортованими харчовими продуктами встановлено у США, Канаді, Австралії та Японії. І це природньо, адже без проведення належного контролю не лише за безпечністю, а й за якістю продукції, створяться умови для ввезення контрафактного товару за демпінговими цінами, в результаті добросовісні товаровиробники не зможуть конкурувати на споживчому ринку з такою продукцією.
Тому той, хто говорить, що ніби в Європі не існує сертифікації, насправді лукавить: там діють куди більш жорсткі механізми, просто вони подекуди інакше називаються. Це справедливо і щодо добровільності стандартів: серед європейських виробників немає майже жодного, хто б не користувався ними – такі сміливці просто не мають перспектив. Тож нашій державі потрібно працювати над тим, аби, використовуючи досвід розвинених країн, вдосконалювати власні механізми захисту ринку, розумно користуючись ними, як важелями підтримки позицій національного виробника в умовах відкритого ринку. А для виробника мають бути створені всі умови, аби він прагнув до покращення якості та конкурентоспроможності своєї продукції, а не до здешевлення її собівартості за будь-яку ціну.
До речі, не всі споживачі звертають увагу, що на маркуванні кожного товару є позначення стандарту, за яким його виготовлено. Це може бути ДСТУ (державні стандарти України), ГОСТ (міждержавні стандарти, які ще з радянських часів діють в країнах СНД) або ТУ (технічні умови). Останні розробляє сам виробник, орієнтуючись на свій виробничий процес і з урахуванням вигідних йому умов. Інформація про ДСТУ будь-якого продукту є загально доступною. Її можна прочитати у багатьох галузевих чи державних друкованих виданнях та навіть легко знайти в Інтернеті. ТУ - це документ, котрий створений виключно підприємством-виробником і, як правило, ця інформація є закритою. Тому дізнатися, чим ТУ того чи іншого продукту якоїсь торгової марки відрізняється від прийнятого ДСТУ, доволі складно.
Технічні умови обов’язково мають бути затвердженими та погодженими і пройти процедуру державної реєстрації відповідно до вимог ДСТУ 1.6:2004 «Національна стандартизація. Правила реєстрації нормативних документів». Дозволяється на договірних засадах використовувати ТУ інших суб’єктів господарювання. Постачати на ринок продукцію за технічними умовами іноземних фірм можна за умови приведення їх у відповідність до чинного законодавства та нормативних документів України, внесення необхідних змін та державної реєстрації. Виробляти продукцію без посилання на відповідний нормативний документ, якому вона повинна відповідати, законодавством заборонено.
Цьогоріч близько 3 тисяч суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб звернулися до ДП «Полтавастандартметрологія» за консультаціями щодо розроблення технічних умов та інформації на маркуванні, адже з листопада набуває чинності Технічний регламент щодо маркування харчової продукції, вимоги якого досить жорсткі. Загалом з початку року зареєстровано понад 60 нових ТУ та затверджено 14 етикеток на нові види продукції.

Логін:
Пароль:
запам'ятати