Що краще: гроші чи слава? Обирайте і те, й інше, як кременчужанин Сергій Лоб, який усього за три місяці заробив півмільйона і прославився на всю Україну. Цей талановитий вокаліст — переможець телешоу «Народна зірка».
Нам випала нагода побачитись із Сергієм перед черговим концертом, який відбувся у Миргороді. Співак з радістю погодився поспілкуватися з нами і поділитися своїми успіхами.
— Я почав співати ще з дитинства, якраз у Миргороді, — почав свою розповідь Сергій. — Я тут народився і прожив 13 років. Потім ми разом з батьками переїхали до Кременчука, а згодом і до Києва. Моєю першою вчителькою зі співу була Лідія Іванівна Почеп, яка, надіюсь, сьогодні прийде на мій концерт. Я дуже добре пам’ятаю, коли у класі шостому, ми разом сиділи у маленькій комірці у школі. Лідія Іванівна грала на баяні, а я співав. Нашою найулюбленішою піснею була «Два кольори», з якої я саме і почав співати.
— Хто запропонував тобі прийти на кастинг шоу «Народна зірка»? Розкажи про свої перші враження від випробування.
— Після мого чергового повернення з університету додому я побачив по телевізору рекламний ролик, у якому повідомлялось про початок кастингу на другий сезон програми «Народна зірка». І я цілком серйозно задумався над такою пропозицією. Я подумав: а що, завтра вихідний — поїду! Зайшовши на офіційний сайт телеканалу «Україна», я побачив, що найближчий кастинг відбуватиметься в Дніпропетровську — а це три години маршруткою від Кременчука. Я придбав квиток і в зазначений термін з’явився в Катеринославі. Стоячи в черзі на кастинг, я подумав, що хоч би все це швидше закінчилося і я спокійно повернувся додому. Та без непередбачуваних ситуацій не обійшлося. Адже тоді на вулиці було мінус 25 градусів, а в приміщенні, де проходив кастинг — всі мінус 30. І в такому холоді я пробув з шостої ранку до одинадцятої ночі. Та після довготривалих переживань мені вручили паперову зірочку, на звороті якої було омріяне слово — БАНК!
— Як сприйняли цю новину батьки, рідні та близькі? Чи змінилось їхнє ставлення до тебе?
— Деякі зміни справді є! Зараз мені почали телефонувати люди, яких я 10 років не бачив. У мене навіть немає їхніх номерів телефону. Ми з ними бачились інколи, але тісно не спілкувались. І тут вони мені телефонують та підбадьорюють. Ти знаєш, приємно, адже я бачу, що за мене вболівають і що все сказане ними йде від серця. А це найголовніше! Підтримку рідних і близьких загалом не можна передати словами. Вони завжди мене підтримують, вболівають, намагаються бути поряд і чимось допомогти.
— Що можеш сказати про свою партнерку по проекту Олю Полякову?
— Спершу вона мені розказала ази шоу-бізнесу. Як треба поводитися в тій чи іншій ситуації. Оля досить епатажна. Думаю, їй можна виходити на сцену і навіть не співати. Вона корчить із себе дурнувату блондинку, а насправді — це нормальна та врівноважена людина, яка, до речі, дуже смачно готує! Я не раз приходив до неї додому і вона мене пригощала своїми кулінарними шедеврами: і млинцями, і варенням. Виявляється, в неї є дача, город, де вона вирощує полуницю, капусту, салат. Для мене це було відкриттям Олі Полякової як гарної господині та дбайливої матері. Чоловік якось хотів нас «застати» вдвох, та не вийшло! (сміється — авт.) Він зрозумів, що ревнощі по відношенню до нас ні до чого і заспокоївся.
— Ти не жалкуєш, що тобі в пару обрали Полякову?
— Насправді я вдячний Олі Поляковій за те, що вона єдина серед зірок, хто «подавав» мене на телекамери. В арт-кафе після виступів вона словесно мене подавала як артиста. Такого не робив ніхто. А ще Оля дуже відповідально ставилася до матеріалу. Так, слова пісень, які ми співали, треба було ділити навпіл, вона ж мені віддавала більшу частину пісні.
— Тобто з партнеркою тобі було неважко?
— Спочатку було дуже складно. Вона кричала, тупала ногами, влаштовувала мені, режисеру та викладачам істерики. Та після третього прямого ефіру співачка підійшла до режисера Максима Паперника, поцілувала його в щічку і сказала: «Велике спасибі тобі за партнера». Тоді вона зізналася, що нарешті зрозуміла — це шоу не для неї, а для учасника.
— А Оля Полякова не пропонувала тобі записати пісню в дуеті з нею?
— Зараз ця ідея обговорюється. Думаю, що глядачі очікують від нас із Олею якоїсь спільної роботи.
— Окрім Олі Полякової, ти спілкувався ще з кимось зі співаків? Хто тобі сподобався?
— Дуже сподобалися Гайтана, Таня Піскарьова, Альона Вінницька і надзвичайно — Петя Чорний. Спочатку думав, що артисти навіть не вітатимуться з нами, а насправді всі виявилися дуже щирими. Спілкування з Гайтаною приносило надзвичайне задоволення. Таня Піскарьова дуже вродлива. Вона допомагала на репетиціях як педагог із вокалу. З Петром Чорним увесь час жартували. Навіть у фіналі ми з ним чудово ладили.
— Чи траплялась із тобою ситуація, коли ти розумів, що забув слова пісні?
— Щиро кажучи, на сцені такого жодного разу не було. У мене була така ситуація до сцени. Тобто, наприклад, стою за лаштунками і думаю: а як же починається пісня? Але коли я виходжу на сцену — я не думаю про слова. Усе відбувається автоматично! Якщо я думатиму, як починається третій рядок пісні, неодмінно його забуду! Тому хочу сказати, не треба повторювати слова перед виступом, адже це справді збиває. На сцені я стараюсь викластися на 120 %. Я хочу, щоб моя енергетика просто поринула в зал і глядач це відчув.
— Як ти ставишся до членів журі?
— Мені дуже імпонує Барбара Брильська своєю прямотою та правдивістю. Те, що вона бачить, вона скаже. Мені дуже це подобається. Анастасія Заворотнюк намагається дуже делікатно, гарно розмовляти. Її коментарі лаконічні, обґрунтовані та влучають завжди в ціль. Володимир Бистряков — кумедний мужик. Інколи він дуже строгий. Можливо, в нього роль такого «мужика з перчинкою». Судить на 6–7 балів, а потім перекладає всю відповідальність на глядачів.
— А яке враження в тебе залишилося про членів журі? Яке ставлення в них було до вашої пари?
— Журі ні до кого не ставилося негативно. До всіх пар це ставлення було лояльним, адекватним та об’єктивним. От Барбару Брильську пам’ятатиму як прямолінійну та відверту жінку. Мені дуже подобається Анастасія Заворотнюк не лише як людина, а й як жінка. Коли я її побачив, то зрозумів, що вона ще красивіша, ніж на екранах. Ще мені вона імпонувала добротою й тактовністю. Навіть коли їй номер не сподобався, вона охарактеризує його так, що ніхто не образиться. А от Володимир Бистряков — мировий мужик! У кріслі журі та поза камерами — це дві різні людини.
— Що змінилося у твоєму житті після проекту?
— Змінилося все кардинально. Під час проекту я побачив, що насправді означає слово «шоу-бізнес». Що це і з чим його їдять. Після проекту було безліч пропозицій від продюсерів у плані співпраці, та я не захотів від кого-небудь залежати. Я хочу прокласти свою дорогу.
— Сергію, а де ти зараз виступаєш?
— На сьогодні виступаю в більшості на корпоративах. Та це тільки початок моєї кар’єри. Я лише тижнів три назад почав підбирати репертуар. Буду починати все з нуля, адже мій час уже дещо пройшов. Проте знайомі у шоу-бізнесі є, з продюсерами інколи зідзвонююсь і я надіюсь, що вони мені допомагатимуть з репертуаром.
— Як ти ставишся до інших вокальних проектів на українському телебаченні?
— Не можу щось конкретне сказати, адже я не бачив «телевізійної кухні» проектів-конкурентів. Відзначу лише, що «Фабрика зірок» — це вже відомий бренд. Але мені страшенно не подобається, що там співають під «+», оскільки у нас на проекті усі співають виключно наживо!
— А хто тобі найбільш імпонує серед співаків сучасної естради?
— (Задумався — авт.) Робі Вільямс. Я буквально сьогодні дивився його виступ по телевізору. Для мене він та людина, на яку потрібно рівнятися.
— Яким ти бачиш себе через 10 років?
— У моїх мріях — досягти визнання глядацької аудиторії. Записати кілька альбомів, і щоб хоч би один із них став платиновим.
— Твої побажання читачам «ЕХО»?
— Я бажаю всім визначитись з тим, чого вони хочуть від життя. І зробити це якомога раніше, адже це найголовніше.
