У селі Пологи вдруге провели вже традиційне свято для ветеранів. Воно і цього разу вийшло напрочуд душевним та по-родинному теплим. Таким, що навіть гостям з району ніяк не хотілося його залишати.
У Пологах до ветеранів особливе ставлення. Їх тут не просто шанують. Їх люблять. Про них турбуються. І періодично влаштовують для них свята. Але свята нетипові. Не такі свята, на яких ветерани можуть тільки посидіти, послухати концерт чи просто поспівати разом старих пісень. Ні, на цих святах самі ветерани є постійними дійовими особами. Вони танцюють, вони співають, вони жартують і веселяться. І, зрештою, зовсім забувають про те, що вони ветерани. Адже насправді вони іще такі молоді!
Цього року ветеранів зібрали не просто привітати із Днем працівника сільського господарства. Та й у залі сиділи не лише колишні колгоспники.
— Тут і педагоги, тут і поштовики, і медики, — розповіла сільський голова Любов Козка. — Ми хочемо, щоб ви всі частіше зустрічались, спілкувались. І знали про те, що ми вас не забуваємо і пам’ятаємо.
На свої свята положани завжди запрошують друзів. Тож і цього разу у залі поруч із ветеранами з Поліг сиділи їх сусіди із Писарівки. До усіх них звернулися ведучі свята. Вони розповіли, що всіх присутніх ветеранів пропонують включити до товариства «Володарів життєвого скарбу». Тих, кому вже більше 60 років.
Голова ради ветеранів села Тетяна Курбанова подякувала організаторам за те, що ті вкотре зуміли разом зібрати представників старшого покоління:
— Адже найстрашніше у старості — це самотність. А нам є чим поділитися одне з одним. Адже кожна людина багата душею. І хоч тягар із листопаду літ вже ліг на ваші плечі, та до зими ще довго!
Після цього ведучі поіменно назвали усіх, хто зайняв місця у залі. І тих, кому за 60. І тих, кому за 70. І тих, кому вже й 90. Згадали і пом’янули хвилиною мовчання тих ветеранів, які за рік відійшли у Вічність.
Але за сумною ноткою одразу ж слідувала весела. На імпровізовану сцену вийшла літня жіночка, одягнута у костюм школярки-піонерки. На шиї у неї висів барабан, у який вона одразу ж досить уміло застукотіла. Так розпочався прийом у піонери «юних володарів життєвого скарбу». Тобто тих, хто лише недавно став ветераном.
— Не всі ви схожі на ветеранів, багато з вас іще такі молоді! — похвалила «піонерів» одна з ведучих — директор Пологівської школи Інна Бровко.
Усі названі ведучою вишикувались зліва від барабанщиці і хором читали клятву. У якій, зокрема, зобов’язувались бути прикладом для своїх родин, опікуватися онуками і щомісяця з усіма ними ділитися пенсією.
Після прийому у «піонери» слово дали гостям свята.
— У Пологи мені приємно їздити завжди, — щиро сказав заступник голови райдержадміністрації Іван Солодовник, — особливо приємно спілкуватися із такими активними ветеранами. І по тому, як блищать у вас очі, можна з певністю визначити, що душа у вас іще молода.
Вітає із святом пологівських ветеранів і заступник голови районної ради Микола Перерва. Він згадує про те, як колись тяжко працювали у колгоспах. І проводить паралель із нинішнім часом.
— Ви знаєте, що по сільському господарству наш район впевнено посідає перші місця в області, — говорить Микола Степанович, — а цього року взагалі зібрав рекордну кількість хліба — 325 тисяч тонн! Це, спробуйте уявити, — состав із 541 вагона!
На привітання гостей відповідають піснею. Бабусі з хору-ланки дружно виводять «А я все дивлюся — де моя Маруся?». Далі ведучі розповідають, що кожна господиня у Пологах — майстриня кулінарного мистецтва. І на підтвердження цього залом розносять різні за формою та начинкою пироги, спечені різними господинями спеціально для свята. Бабусі знову співають: «Козак любив дівчину…».
— «…І з сиром пироги!» — підспівує їм своїм баритоном Іван Солодовник.
Після пісень приходить черга танців. Лунає музика усім відомого «Шкільного вальсу». Спочатку танцюють лише кілька пар. Онука запрошує до танцю бабусю, жінки — одна одну. Але до середини пісні пожвавлюються і чоловіки ветерани, які запрошують до танцю своїх сусідок. І до останніх акордів пісні танцює вже півзалу.
Далі за допомогою проектора просто на стіні клубу глядачам демонструють старі знімки. Як у селі колись справляли весілля. Як проводжали хлопців у армію. Ветерани у залі пожвавлюються. Очевидно, на старих світлинах впізнають або себе, або своїх знайомих.
Далі для кожного окремого столу, за яким сидять глядачі, влаштовують окремий конкурс. Так, гості «з району» разом із господинею Любов’ю Козкою співають дитячу пісеньку: «Пусть всегда будет сонце!».
Далі за іншим завданням усі швидко підраховують — скільки онуків та правнуків у всіх, хто сидить у залі. Нараховують 208! Із таким «життєвим скарбом» можна не боятися колись стати банкрутом.
Атмосфера у залі стає теплою і якоюсь домашньою. Апогеєм свята стає пісня, яку експромтом виконують Любов Козка та її колега — сільський голова із Писарівки Віктор Бакулей. «Листья желтые над городом кружатся» — співають вони, а у залі кружляють пари. І здається, що тут більше немає ветеранів чи пенсіонерів. Лишилися тільки люди, які зустрілися, щоб відпочити душею.
Свято продовжується, а гості «з району» вирушають до Нових Санжар. Іван Солодовник сідає в автівку останнім. І, посміхаючись, говорить: «Так і напиши — Солодовник хотів лишитися! А якби скинути років двадцять — то і лишився б!»
