Насправді життя не така вже й погана штука. Потрібно лише помічати гарні моменти і якомога швидше забувати про погані. А ще – побільше усміхатися! Тоді й люди навколо вас стануть кращими, і жити стане веселіше. Прикладів можна знайти безліч, якщо просто подивитись по сторонах.
«ПриватБанк». До працівника банківської установи вишиковується черга з кількох чоловік. Доки одного обслуговують, інші терпляче чекають. Наступним по черзі має йти міцного вигляду чоловік. Але раптом зі сторони каси підходить жінка, яка пояснює, що саме вона займала чергу за попереднім клієнтом. Чоловік починає обурюватися і поступатися явно не збирається. Жінка теж стоїть на своєму. Здається, що зараз спалахне неприємна і тривала сварка. Але — ні! Після хвилини розмови сторони конфлікту вирішують, що не так вже принципово, хто з них почекає зайві дві-три хвилини. Чоловік поступається чергою і люб’язно посміхається, жінка вдячно посміхається у відповідь. Конфлікт вичерпано.
Лікарняний коридор. Під кабінетом одного з лікарів у черзі чекають люди, які прийшли на прийом. Усі напружені та знервовані — кожному хочеться швидше пройти прийом у лікаря і побігти далі у своїх справах. А прийом іде повільно. Роздратування накопичується, люди хмурніють. Аж тут біля кабінету з’являється літній дідусь. Він весело оглядає усю чергу. Хвилину стоїть мовчки, а потім, очевидно, не витерпівши важкого мовчання, усміхається і починає розмову.
— А чого ця школярочка тут стоїть? — вказує на дівчинку років дванадцяти, — їй же у школу, мабуть, пора. Уроки вчити, а вона тут час витрачає. .Вона худенька он яка — може, ще й не снідала! А он мамочка з дитинкою сидить. Вам же, мабуть, поза чергою? Та й хіба важко почекати. Я он із Старих Санжар приїхав, автобус нескоро, спішити нікуди.
Від простих розмов дідуся напруга, яка до цього з’явилася між людьми, якось швидко і непомітно зникає. Усі мимоволі починають посміхатися. І відволікаються від своїх негайних та невідкладних проблем. І стають якимись добрішими та людянішими. І спокійно та навіть з радістю пропускають до лікаря і дівчинку-школярку, і маму з дитинкою: «Хіба ж ми не люди?».
А всього то й справи — усміхнутися, сказати добре слово. І отримати таку ж усмішку і добре слово у відповідь. Не зациклюватись на своїх проблемах, не нарікати, що все погано. А спробувати відволіктись, подумати про щось хороше. І усміхнутись. Ну хоча б зустрічному перехожому на вулиці. А уявіть, якщо у відповідь посміхнеться хоча б кожен другий, скільки усміхнених людей ви зустрінете за день!
