У безсмертному романі Шарля де Костера «Легенда про Уленшпігеля» є епізод, котрий претендує на самостійну філософську притчу. Під час своєї подорожі Тіль Уленшпігель зустрічає чоловіка, який їде на віслюкові. І звертає увагу на те, що прямо перед мордою тварини закріплений жмут реп’яхів. Тіль запитує подорожнього, навіщо він спорудив таку конструкцію. А той розповідає, що таким чином він спонукає віслюка до руху. Вперта тварина весь час бачить перед собою жмут реп’яхів, які любить їсти. І біжить уперед, намагаючись їх ухопити. А отримує свої улюблені ласощі лише тоді, коли хазяїн, який їде не віслюкові, доїжджає до своєї мети. Дурній тварині не до снаги зупинитись, озирнутись навколо і побачити, скільки навкруги молодої соковитої трави і все тих же реп’яхів.
…Днями отримував на пошті посилку. За мною зайняла чергу жіночка. Звичайна така собі українська жіночка — в старенькому пальтечку, червоній хустині і з сумними очима. Побачила мою посилку і у неї мимоволі вихопилося: «О, це у вас таке, як у нас. Ми теж все надіємось виграти». Перепитую, не зрозумівши: «Ви що, лотерейні білети в посилці отримуєте?» Жіночка злякано замовкає. Здогадуючись, у що вона грає, кажу: «Ви, напевне, 250 тисяч «виграли»? І тепер замість грошей по пошті каструлі отримуєте?» Вона киває головою і каже: «Може ж таки виграємо».
— Так Ви вже програли. Вам же доведеться за весь той непотріб втридорога платити, платити і платити.
— Так що ж робити?
— Та не отримуйте ту посилку, Бог із нею. Грошей Вам все одно не бачити.
Жіночка нібито погоджується. Але стоїть у черзі до кінця і покірно віддає кілька сотень гривень за не надто потрібні їй речі. І ти їй і сотням тисяч подібних нещасних кажи, кричи, пояснюй, що то все лохотрон, обман і так далі — все марно. Віслючки і реп’яшки — вони ж вічні.
…Світлогірське. Ринок. Іде агітація перед виборами до місцевих рад. Дві жіночки, явно «городського» вигляду, роздивляються агітаційні листівки, щось обговорюють. Заводимо розмову. Жіночки заявляють, що визначились, за кого голосувати, лише на виборах міського голови. І називають прізвище свого обранця.
— Так він же засуджений був. У нього й освіти немає. І взагалі, він бандит.
— Знаємо, що бандит. Так він же гречку дає. А другі й бандити, а гречки не дають.
Той кандидат виграв вибори. Тепер його постійно показують по комунальному телебаченню. І він продовжує роздавати гречку і консерви у гарних блакитних пакетах. У місті, щоправда, особливих змін на краще не відбулося. Та, швидше за все, він виграє і наступні вибори. Шарля де Костера він, безумовно, не читав. Але що робити із віслюками — добре знає.
Отак і біжать віслюки за недосяжними реп’яшками. Хоча навколо вдосталь молодої соковитої трави. Досить лише роззирнутись.
