Остання новина, яка підірвала Інтернет, стосується міністра освіти Дмитра Табачника та його чергових спроб таки прикінчити українську мову в Україні. Видання «Дзеркало тижня» розповсюдило інформацію про те, що за проектами нових навчальних планів у 5–9 класах зменшиться кількість годин української мови та літератури. А такий предмет як «Історія України» може взагалі зникнути зі шкільної програми. Натомість учням запропонують вивчати об’єднану історію — всесвітню та українську.
Декого такі дії з боку міністра освіти, можливо, і дивують. Але цілком даремно. У діях Дмитра Табачника простежується чітка і логічна послідовність. Не треба багатьох пафосних слів, щоб описати значення мови та історії для кожного народу. Мова — це головний визначник, а історія — головний об’єднуючий фактор для нації. Цих двох основ українців і хочуть позбавити. При чому, не надто ховаючись. Найбільше дивує навіть не це, а інертна позиція самих українців. Чи у нас забирають те, що нам не дуже і потрібне?!
Якщо покласти руку на серце, слід визнати: у більшості сучасних українців кульгають знання як з рідної мови, так і з історії. Причина цьому одна — недобрий спадок Радянського Союзу, у якому багато українців спілкувались виключно російською і вчили «іншу» історію України — правильну з точки зору ідеології. У тій історії були «хороші» персонажі — Ленін, Хрущов чи Щербицький; і були «погані» — Петлюра, Махно, Бандера. Ту історію міцно і надійно вбивали у голови кількох поколінь. І її сприймали як справжню. Тепер, коли лише в останні десятиліття нам показують реальну історію України, не викривлену комуністичними ідеологами, ми… просто не хочемо у неї вірити. «Ну як це так — комуністи погані, а бандерівці хороші?! Вони ж проти своїх воювали!». При цьому почитати про те, хто ж такі були ці бандерівці, проти кого і чому вони воювали, у багатьох просто не доходять руки. Вони просто не вірять, не читаючи.
Лишалася маленька надія, що хоч нові покоління, народжені вже у незалежній Україні, нарешті зможуть подивитися на історію своєї країни без ширм та викривлень. Але з таким міністром освіти ця надія може дуже швидко померти. І, хто знає, може, вже у найближчому майбутньому, поки ми будемо перейматись нашими щоденними клопотами, наших дітей перестануть учити української мови та історії. При цьому пояснення придумають, як завжди, просте і логічне. Щось типу: «Українську не треба вчити у школі. Кому треба — і так її знають». Або: «Історія України непотрібна, бо ніякої України раніше не було».
І що станеться, якщо таке трапиться? Ми обуримось? Вийдемо на акцію протесту? Змусимо владу нарешті подумати про національні інтереси? Навряд. Нас це не дуже обходитиме — ми ж зароблятимемо гроші і думатимемо про світле майбутнє наших дітей. От тільки у цьому майбутньому при такому розвитку подій може не бути не лише шкільного предмету, але й самої України.
Читайте також:
