Перше.
Весняна Лохвиця виглядала позавчора досить непривабливо - вся в купах сміття:
-особливо багато його в центрі місті, поблизу міського ринку, - в очереті водойми Брідок;
- далі ще сумніше – дві великих купи непотрібу - у міському парку, де колись був Собор Різдва Пресвятой Богогодиці, а ще раніше - однойменна церква, побудована останнім кошовим отаманом Запорізької Січі святим праведним Петром Калнишевським, близько місця поховання наказного гетьмана Григорія Гамалії, священників церкви та собору, - тепер є не лише занедбана, прикрашена сороміцькими написами й малюнками величезна громадська вбиральня, а коло неї - дерев’яний хрест та… купи новітнього сміття.
Ну як тут не перефразувати назву книжки Герберта Дж. Уелса «Рассєя ва мглє», який натепер може читатися як, наприклад,…. «Лохвиця…. В смітті».
Друге.
Тут було приїхав до нас у Лохвицю було заступник голови Верховної Ради України, відомий опозиційний політик, Микола Томенко, та й розповів переважно освітянам ввечері прямісінько в гімназії №1 не лише про свої проекти: видані за його ж сприяння («вибиті», як він повідомив, кошти) - твори Тараса Шевченка, диски із записами голосу незабутнього Василя Симоненка, бібліографію Михайла Петровича Драгоманова (якого міський голова Демчук чомусь назвав «Петром»), але й про те, що, мовляв, йому дуже допомогали його колеги-однопартійці (теперішні й колишні) Вадим Петренко та Руслан Богдан.
Третє.
Після цього Томенко разом зі свитою, мабуть,…. повечеряв, бо його авто «Мерседес», д.н.з. АА0003КІ, та машина Лохвицької міської ради, д.н.з. ВІ5493ВВ, – в неробочий час, після 19 години того таки 19 березня року Божого 2012-го, - були помічені правозахисниками коло одного з кафе у нашій Лохвиці.
Четверте.
Передостаннє. Й зовсім несуттєве. –
Високий і дрібніші чиновники українські (назвімо їх умовно – «слуги» народу»), напевно ж, не тільки каву лохвицьку можуть смакувати, але й хоча б під вечір… запланувати собі: як же нам усім разом, як кажуть, гуртом, громадою, - не тільки Тарасові вірші читати чи його ж малюнки розглядати, але боротися з тією проклятущою корупцією: щоб бува, не дай Боже, - службові машини тих же таки «слуг» народу» після закінчення такого напруженого трудового дня перебували в гаражах, але коло барів чи кафе…
П’яте.
Суттєве й визначальне. –
Мабуть, вечеря, кава та поїздки куди заманеться на службових (читай – державних) авто, - то таке ж святе діло для кожного українського обранця, слуги свого знедоленого народу, … як і покладання квітів до погруддя Шевченкові в провінційному місті.
