Мати! Одне лише слово. А скільки в ньому ніжності, любові, добра! Так ми називаємо найріднішу людину в світі. Сьогодні хочеться розповісти про одну з них — матір-героїню, яка в свої 54 роки має восьмеро дітей.
Заходимо у просторий сільський двір. На ґанку зустрічає худенька, невисока жіночка приємної зовнішності. Це Валентина Вікторівна Лесик, яка живе в селі Шенгури Кобеляцького району.
Звичайно, нелегко доводиться жінці — сім’я чималенька: восьмеро дітей і всі хлопці! За кожним треба доглянути, приголубити. Бути матір’ю такої сім'ї, значить мати добре, любляче серце. А воно у Валентини Вікторівни якраз таке. Піклується про всіх і зокрема про кожного.
Піднімаються юнаки одне за одним. Найстаршому синові Сергію тридцять три роки, працює в місцевій агрофірмі «Добробут» трактористом, найменший Владиславко — учень п’ятого класу місцевої школи. Тридцятиоднорічний Олександр теж працює у «Добробуті» — слюсарює. На три роки менший за нього Віктор осів у Донецьку, коли там запропонували роботу в МНС. Тож з матір’ю у батьківському домі, крім найменшого, живуть ще Володимир, Дмитро, Костянтин та Іван, які, до речі, є спортсменами, бо не один рік захищають честь місцевої футбольної команди.
— З чоловіком Віталієм Івановичем живемо вже тридцять п’ять років, цього літа святкуватимемо ювілей, — розповідає матір-героїня Валентина Вікторівна. — Родина в нас дружна, завжди один одному підставляємо плече в скрутну хвилину. У мене діти дітей бавили, як у кожній великій сім`ї. Головне, чого я їх учила, — помагати один одному. Аби не було так, що одне мучиться, а друге нічого не робить.
Колись Валентина Лесик працювала помічником кухаря та прибиральницею, потім були декретні відпустки одна за одною. Тепер вона вийшла не пенсію як багатодітна матір.
Жінка приносить невелику червону коробку. Всередині — посвідчення і медаль із зображенням матері з дитиною на руках. У 2007 році Валентині Вікторівні присвоєно почесне звання «Мати-героїня».
Зараз родина Лесиків тримає велике господарство, бо як же в селі без нього? Доглядають корову, бичків, курей, гусей, індиків.
— Я встаю о пів на п’яту ранку, щоб здоїти корову, попоратись і приготувати сніданок, — каже мати-героїня. — Хлопці багато допомагають. Можуть і грядки посапати, і сіно заготовити. Усі хазяйновиті, до роботи привчені.
У вільний час, хоч це і буває дуже рідко, Валентина Лесик, дивиться телевізор, особливо чекає на серіал «Єфросинія». Каже, добре, що у неї є тепер пральна машина, бо раніше доводилося прати руками велику кількість одягу, що займало багато часу.
— На 8 березня мене завжди вітають листівками, цукерками, часто дарують посуд, — ділиться жінка. — А якось син Віктор подарував пилосос.
А ще у цій сім’ї є гарна традиція: на дні народження тата й мами усі діти збираються у батьківській хаті.
— Ви б те все побачили, — говорить Валентина Лесик. — Я готую різноманітні страви, у хаті довгий стіл, хлопці допомагають накривати. Хата — як вулик: весело, шумно…
Напевно, це і є головна нагорода матері-героїні.
