Як не прикро, але знову доводиться писати про політику. Трясця б її узяла. На порядку денному — взаємовідносини України і Європейського Союзу. Точніше, чергове погіршення у цих відносинах.
Уже другий рік представники нинішньої влади запевняють Європу у тому, що ніяких політичних репресій в Україні немає. І Тимошенко та Луценко потрапили за ґрати цілком заслужено. Але Європа вперто відмовляється вірити. І починає ставити українську владу перед вибором: або — або. Або ви припиняєте переслідування своїх політичних супротивників, відновлюєте принаймні видимість демократії і ми продовжуємо з вами співпрацю, або ви і надалі тримаєте своїх опонентів у в’язниці, а ми застосовуємо до вас санкції. Які — нам уже продемонстрували, коли дванадцять президентів відмовились приїхати на саміт до Ялти. Ну то й що?! Наш шановний Президент сказав, що все нормально. А у стосунках із Європою просто взяли паузу, яка піде на користь усім. Угу. Якби та пауза не розтягнулася на кілька років. Принаймні, до закінчення правління в Україні Партії Регіонів. А це цілком реально. Європі може набриднути дикунство і пофігізм української влади і вона дійсно влаштує нам бойкот. Тоді все. Ні тобі залучення європейських інвестицій, ні приїзду на відпочинок туристів, ні підняття іміджу держави. Ці перспективи справді цілком реальні, але нинішню владу вони, схоже, зовсім не лякають. Наша влада поглядає у сторону Москви. Зірки на Кремлі світяться підбадьорливо — мовляв, усе буде добре!
Насправді, зовнішня політика України майже в усі роки незалежності дуже нагадує дії такого собі зайця. Цей заєць майже сімдесят років прожив у одному лісі із великим агресивним бурим ведмедем. Заєць звик жити під боком ведмедя — і тепло, і вороги не чіпають. Але потім у їхніх стосунках сталася перебудова і двоє тварин розбіглись. Ведмідь лишився сидіти у своєму барлогові на московських болотах, а заєць нібито пустився на вільні хліба. Але далеко відходити від колишнього сусіда побоявся. А раптом нападуть інші хижаки? І хоч минуло вже більше двадцяти років, заєць давно мав би стати розумним і самостійним, та він усе одно при найменшій нагоди стрибає до барлога і тулиться до теплого ведмежачого боку. Хоча інші тварини і запевняють вухатого: варто лише вийти з лісу, і ти опинишся на красивому затишному полі, де мешкають культурні і цілком безпечні тварини. І сам заєць на цьому полі може отримати і вдосталь їжі, і теплу затишну нірку. І, головне, багато нових друзів. І жити зможе не по-заячому, а майже по-людськи. Але вухатий слухає тільки ведмедя, який рикає і строго-настрого забороняє виходити з лісу.
А так хочеться, щоб наша Україна перестала бути зайцем, облишила озиратися на Москву і нарешті вийшла з лісу. У лісі темно, страшно і за деревами не видно неба.
