Вхід | Реєстрація

А пам’ятаєш?..

А пам’ятаєш?..

— А пам’ятаєш?.. Пам’ятаєш? Пам’ятаєш… — лунало. І всі пригадували, розповідали, ділилися спогадами.
Такою теплою видалася зустріч випускників 2002 року. Колишні учні Кобеляцького навчально-виховного комплексу № 1 злетілися в Кобеляки минулої сонячної суботи, 7 липня, з різних куточків України — Кременчука, Марганця, Дніпродзерджинська, а також із сіл Кобеляцького району. Поспішали, мов пташенята до свого гнізда, щоб знов опинитися у стінах рідної школи.

Почали сходитися у шкільний двір заздалегідь, поховалися у тіньку під розлогою ялинкою і відразу: «А тут цього не було», «Каруселі вже нема, що ми каталися», «О, і тут усе зовсім змінилося». Здається, не змінилася лише наш класний керівник — Ковшар Лідія Миколаївна, яка і сьогодні дуже щира і приваблива жінка. Їй ми вдячні за все, що вона вклала у нас, за терплячість і людяність. Згадували й інших вчителів, які сіяли добре і світле у душах своїх колишніх вихованців.

Увійшли до прохолодного, незвично тихого приміщення школи. Сіли за парти нашого колишнього класу. Відчуття таке, ніби 10 років як і не було. Наче ось ми все ж такі — безтурботні школярі, яким лишень по шістнадцять-сімнадцять… І коли вчителька запропонувала кожному розповісти про себе, ніхто не зміг стримати хвилювання. Мовби, як раніше, на уроці в тебе питають домашнє завдання і треба таки щось розповідати.

Коли перше хвилювання минуло, колишні однокласники не могли зупинитися у своїх розповідях, спогадах, а дехто — сповідях. Ніби з рідною людиною ми ділилися одне з одним усім — радостями, печалями, здобутками, поразками, які мали місце в житті кожного за ці 10 років після закінчення школи. І у цьому пташиному базарі нам було так затишно! І здавалося, ми знову стали такі, як колись — з пізнаваними жестами, репліками, рисами характеру, звичками. А наше спільне минуле обростало все новими і новими спогадами. Хтось пригадував якусь історію зі шкільного життя, інший додавав щось своє… І лилися нескінченними струмочками спогади.

У школі хтось із нас вчився краще, інший — гірше, хтось товаришував, а хтось — не дуже. Тепер же це все здавалося несуттєвим і другорядним. Важливим було те, що ось ми зібралися і ось ми — поруч.

Пригадую щасливі сльози в очах Лідії Миколаївни, коли вона казала: «Ви зовсім не змінилися. Ви в мене — найкращі». І кожному тоді захотілося заплакати від такої щирості і душевності нашої зустрічі, яка промайнула ніби одна мить.

А передував цій зустрічі не один шалений тиждень, коли треба було розшукати і обдзвонити всіх колишніх однокласників, домовлятися про музику, відео, узгодити меню у кафе і т. д. Усім цим займатися попросили мене. Але ті клопоти були дуже приємними! І зустріч у нас вийшла теплою, емоційною, дружньою. Всі говорили: «Збирай нас частіше, у тебе це так класно виходить!» Мої хороші, мої рідні однокласники, я вже за вами скучаю і залюбки збиратиму нас частіше, бо життя так летить, що й справді — навіщо чекати п’ять років, аби влаштувати наступну зустріч?

Ми ніяк не могли попрощатися тієї суботи. Кафе, в якому святкували зустріч, давно зачинилося, а додому ніхто не поспішав. Ми просто йшли містом і зупинялись у несподіваних місцях, і стояли посеред вулиці… Як колись. Коли не треба весь час поспішати, а можна й побайдикувати, забувши про усе. Коли ти такий, як є, а ті, хто поруч, пам’ятають про тебе інколи більше, аніж ти сам про себе. Ноги самі привели нас до річки, де в сяйві нічного світла чітко виднілися контури славнозвісного «перебитого» мосту, на якому колись ми, щасливі випускники, зустрічали разом вранішню зорю.

Потім всі повернулися додому, а в душі радісно і сумно одночасно: ностальгія за безтурботним минулим перегукується з іншим відчуттям, яке нагадує, що життя не стоїть на місці, а впевнено рухається вперед.


Автор: Марина СІДАШ-ПРИХОДЬКО, випускниця Кобеляцького НВК № 1


Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
18 липня 2012, 14:35 | Кобеляки | Суспільство


1. Александр / 21 липня 2012, 09:44
Я горжусь,что у меня есть такие одноклассники.Огромная благодарность Приходько Марине за теплые слова...
2. New York / 26 липня 2012, 06:43
Поспішали, мов пташенята до свого гнізда, щоб знов опинитися у стінах рідної школи.

Ха-ха! Я оце представив, як Мертал, Тоха Фьодоров або Льоха Жук летять, "мов пташенята" до стін рідної школи.
Текст — просто єрєсь якась.

Змінено 26.07.2012, 06:44
3. Маринка / 13 серпня 2012, 18:23
New York, дякую за коментар. Для не дуже розвинених людей я поясню деякі відомі і зрозумілі багатьом речі. Є речі матеріальні, а є - духовні. Саме про друге (духовні цінності) і написано в статті. "Летіли, мов пташенята" - використано в значенні "поспішали", "дуже хотіли". Зрештою, хто вчив українську мову, той знає, настільки вона багатогранна і її слова можна використовувати в різних значеннях - прямому і переносному. Що автор і зробила у своїй статті.
4. Маринка / 13 серпня 2012, 18:32
Александр, а тебе огромная благодарность за то, что ты просто присутствовал на этой встрече! Была безумно рада тебя видеть! Представь, а если бы ты не приехал?..
5. Микола Гузченкo / 13 серпня 2012, 18:52
3. Маринка пише:
«"Летіли, мов пташенята" - використано в значенні "поспішали", "дуже хотіли"»

Цей вираз зроду не використовувався в цьому значенні.
6. Маринка / 13 серпня 2012, 19:27
Микола Гузченкo, можливо, ти просто не зустрічав цього виразу у літературі, яку читаєш. Поясню іще раз. Вислів використано як порівняння. Пташенята до гнізда поспішають? Так. Ось так само поспішали випускники до рідної школи.
7. New York / 13 серпня 2012, 22:06
3. Маринка пише:
«New York, дякую за коментар. Для не дуже розвинених людей я поясню деякі відомі і зрозумілі багатьом речі.»
Не треба дякувати. З подальших слів випливає, що це не щиро. Ми ж не будемо тут, як якась чиновницька наволоч, займатися люб’язною ненавистю?
Я знаю, коли вживається фраза "летіли, немов пташенята". Вона вживається, коли дописувач безпорадно використовує літературні "кліше", не вміючи, або не бажаючи добре подумати і вигадати більш оригінальніші і точніші алегорії.
«Що автор і зробила у своїй статті.»


Змінено 13.08.2012, 22:44
8. Гість / 13 серпня 2012, 23:38
New York, Микола Гузченкo, хлопці, чого ви, нерозумна й невихована бикота, причепилися до гарного, від душі написаного тексту?!!! Автор - досвідчена поетеса, журналіст, багато читає і пише. Якби це порівняння навіть вона сама видумала, то й це було б вірно - вона ж автор статті.
9. New York / 14 серпня 2012, 06:32
8. Гість пише:
«New York, Микола Гузченкo, хлопці, чого ви, нерозумна й невихована бикота, причепилися до гарного, від душі написаного тексту?!!!»

А ніхто й не чіплявся. Особливо Микола. Просто на сайті є така функція — коментування. Тому кожен, хто тут щось пише, має бути готовий до цього. Звісно, можна попросити редакцію відключити коментування спеціально для текстів "досвідчених поетес, журналістів і тих, хто багато читає". Щоб нічого не заважало їм думати, які вони суперові.
А ворожого тону дискусії задала сама Маринка, присвятивши свій комент "не дуже розвиненим людям".
10. водій / 14 серпня 2012, 08:03
New York, Микола Гузченкo, хлопці, чого ви, нерозумна й невихована бикота
мене випередили
11. Микола Гузченкo / 14 серпня 2012, 13:00
6. Маринка пише:
«Пташенята до гнізда поспішають?»

Ну чому ж поспішають? Може поспішають, а може й не поспішають. Це порівняння, якби ти його правильно використала, мало б означати не метушню, а те, що школа для випускників - як гніздо для пташенят - рідний дім. І що вони ішли туди як додому, сповнені радості і любові до цього місця.
От Нью Йорк і розвеселився, примірявши ці почуття до перелічених ним панів.
3. Маринка пише:
«Для не дуже розвинених людей...»

А як ти визначила, хто тут не дуже розвинений?
Гість, Водій, а чому нерозумна? Чому невихована? Чому бикота? В чому це проявляється? Не будьте пустозвонами, не розводьте слюні - напишіть по ділу.
12. водій / 14 серпня 2012, 15:00
Не будьте пустозвонами, не розводьте слюні - напишіть по ділу.
Миколо єсть такий нюанс. Тобі не 5 років. І якщо ти сам не зрозумів, чому в твою адресу висловились так чи інакше, то щось пояснювати тобі немає симсла. Бо в даному випалдку, надто все явно, щоб щось доказувати.

А ще. Якось Роза Туманова, так само як оце і ти, попрохала мене обгрунтувати моє зауваження що до її статті. Тоді, щось пояснити людині сенс був. У випадку з тобою, чи твоєю підтримкою, такого немає. У всякому разі, це моя точка зору.
13. водій / 14 серпня 2012, 15:07
У випадку з тобою .... такого немає.
якщо хочеш запитати чому - відповім. Тому що, Миколо, замість розсудливого глузду, тобою керує велике бажання його продемонструвати. Це твоя суть. Кожне твоє слово на цих сторінках, це показуха, демонстрація.
14. Микола Гузченкo / 14 серпня 2012, 19:13
Бла-бла-бла.
До речі, про невиховану бикоту. Нью Йорк, а за ним і я, повів розмову про текст. Він не принижував, не обзивав і взагалі ніяк не характеризував персону авторки - мова велася про текст. Для того функцію коментування і придумали, щоб читач міг висловити свою думку. І от вам реакція:
3. Маринка пише:
«Для не дуже розвинених людей я поясню»

8. Гість пише:
«ви, нерозумна й невихована бикота»

Ось оце - якраз реакція базарного жлоба, який будь-яку критику прагне перевести у з’ясування стосунків. Бо жлоб дуже тупий, щоб поговорити по ділу, про текст, - йому зручніше повип’ячувати груди і погундіти: "А ти хто такий?!"
15. New York / 14 серпня 2012, 22:01
14. Микола Гузченкo пише:
«Нью Йорк, а за ним і я, повів розмову про текст. Він не принижував, не обзивав і взагалі ніяк не характеризував персону авторки - мова велася про текст.»

Воно то так. Та бач, інтелігенція провтикала цей нюанс.
Тим не менше, образити я Маринку не хотів. Просто коли читав цю статтю (чи що це?), то сміявся, уявляючи тих хлопців, переповнених любов’ю до найріднесенької, наймилесенької, найзаповітнішої матусеньки Школочки. От і все.
Вам, інтелігенти, закалятись треба. Занадто слабий вітер потрібен, щоб вас розхитати. Самоіронізуйте, не то зійдете з глузду.
16. Маринка / 14 серпня 2012, 23:30
7. New York пише:
«Не треба дякувати. З подальших слів випливає, що це не щиро. »


New York, ти помиляєшся. Я щиро подякувала за коментар, адже на написане мною звернули увагу. А позитив чи негатив викликала стаття - це вже другорядне.

7. New York пише:
«коли дописувач безпорадно використовує літературні "кліше", не вміючи, або не бажаючи добре подумати і вигадати більш оригінальніші і точніші алегорії. »


Якщо у тебе вийде написати краще, ти зможеш знайти "більш оригінальні і точніші алегорії" - пиши! У чому затримка? А якщо у тебе вже є досвід - будь ласка, скинь посилання на твій текст, я залюбки почитаю матеріал з "більш оригінальними і точнішими алегоріями". Як-то кажуть, вік живи - вік учись.

9. New York пише:
«А ворожого тону дискусії задала сама Маринка, присвятивши свій комент "не дуже розвиненим людям". »

New York, скажи, будь ласка, а чи не твоя найперша фраза
«Текст — просто єрєсь якась. » задала ворожого тону дискусії?

15. New York пише:
«Тим не менше, образити я Маринку не хотів. »


Цього і не вийшло, так що не засмучуйся))
Я теж не мала на меті нікого образити, використавши словосполучення "не дуже розвинені люди". Лише зробила пояснення для тих, хто не розуміє написаного про духовні речі. От і все.
17. Маринка / 15 серпня 2012, 00:09
11. Микола Гузченкo пише:
«А як ти визначила, хто тут не дуже розвинений? »

Микола Гузченкo, кожен сам для себе повинен визначити, чи відносить він себе до цього критерію. Я нікого не персонізувала.
5. Микола Гузченкo пише:
«Цей вираз зроду не використовувався в цьому значенні. »

Підсумувавши усе вищенаписане, тут я можу порадити лише одне - тобі просто треба більше читати книг.
18. Маринка / 15 серпня 2012, 00:19
8. Гість пише:
«від душі написаного тексту»


Гість, приємно, що люди помічають не тільки порівняння у моїх матеріалах, а і те, що , найважливіше, напевне, - що я писала від душі! Але не всім це зрозуміло, на жаль.

8. Гість пише:
«Автор - досвідчена поетеса, журналіст, багато читає і пише. »

Спасибі за теплі слова посеред інших "теплих" коментарів.

19. Маринка / 15 серпня 2012, 00:51
13. водій пише:
«Тому що, Миколо, замість розсудливого глузду, тобою керує велике бажання його продемонструвати. Це твоя суть. Кожне твоє слово на цих сторінках, це показуха, демонстрація. »


водій, не можу не погодитись. Не хочу образити Миколу, але таке враження, що його коментарі пишуться для того, аби "вставити і мої 5 копійок".
20. New York / 15 серпня 2012, 06:46
16. Маринка пише:
«Якщо у тебе вийде написати краще, ти зможеш знайти "більш оригінальні і точніші алегорії" - пиши! У чому затримка? А якщо у тебе вже є досвід - будь ласка, скинь посилання на твій текст, я залюбки почитаю матеріал з "більш оригінальними і точнішими алегоріями".»
Давати себе в приклад і говорити: "Ось! Дивись, як треба!" я не хочу і не буду. Вважаймо, що я звичайний читач, якому не сподобалося написане. Яка різниця?

16. Маринка пише:
«New York, скажи, будь ласка, а чи не твоя найперша фраза
«Текст — просто єрєсь якась.» задала ворожого тону дискусії?»
Я думаю, що такі фрази не повинні викликати агресії з боку автора. Як вже написав Микола, це не особиста образа, а оцінка роботи. У якісних текстах не можна використовувати "кліше", а також різко звертати увагу до себе і оцінювати свою роботу, як тут
А передував цій зустрічі не один шалений тиждень, коли треба було розшукати і обдзвонити всіх колишніх однокласників, домовлятися про музику, відео, узгодити меню у кафе і т. д. Усім цим займатися попросили мене. Але ті клопоти були дуже приємними! І зустріч у нас вийшла теплою, емоційною, дружньою. Всі говорили: «Збирай нас частіше, у тебе це так класно виходить!»


Чому? Тому що такі речі викликають неприємні відчуття в уважних читачів. Якщо хтось, прочитавши таке, каже, що все супер, то більш за все, він просто не хоче тебе образити.
В кінці кінців, якщо чиясь робота усім подобається і всі просто в захваті, це виглядає якось підозріло, чи не так?
21. New York / 15 серпня 2012, 06:50
18. Маринка пише:
««Автор - досвідчена поетеса, журналіст, багато читає і пише. »

Спасибі за теплі слова посеред інших "теплих" коментарів. »

Тобто ти готова сприймати тільки такі слова від читачів?
22. Маринка / 15 серпня 2012, 10:36
21. New York пише:
«Тобто ти готова сприймати тільки такі слова від читачів? »

New York, я просто подякувала людині.
А сприймаю від читачів не тільки це. Бо тоді я б просто проігнорувала твій найперший коментар.

З приводу усіх інших коментарів цього разу відповім коротко - у кожної людини своя думка. Якщо ти так вважаєш - не буду сперечатися. Бо твої коментарі почали нагадувати розбирання моєї статті по кусочкам)) А рецензент мені наразі не потрібен))
23. водій / 15 серпня 2012, 10:45
Якщо один другого обізвав крисою, і продовжує із ним спілкуватись (сперечатись), це означає що вони рівня.

У кого небудь із участників, не виникає бажання припинити усе оце погане бубонілово? Ану хто перший.
24. Микола Гузченкo / 16 серпня 2012, 11:37
17. Маринка пише:
«Я нікого не персонізувала. »

Та невже? В тебе на той момент був один-єдиний співрозмовник.
17. Маринка пише:
«тобі просто треба більше читати книг.»

Ти натякаєш, що моє тлумачення невірне?
11. Микола Гузченкo пише:
«Це порівняння ... мало б означати не метушню, а те, що школа для випускників - як гніздо для пташенят - рідний дім. І що вони ішли туди як додому, сповнені радості і любові до цього місця. »

Натомість вірне твоє?
3. Маринка пише:
« Саме про друге (духовні цінності) і написано в статті. "Летіли, мов пташенята" - використано в значенні "поспішали", "дуже хотіли".»

По-твоєму, "поспішали", "дуже хотіли" - це про духовні цінності?
19. Маринка пише:
«Не хочу образити Миколу,»

Я теж не хочу нікого образити і не буду персоналізувати, але до мене дещо таки дійшло. Щоб бути видатною письменницею, журналісткою і поетесою, зовсім не треба перейматися якістю своїх текстів. Для цього дійсно не потрібні ніякі рецензенти, цензори, коректори, редактори, фактчекери і т.д. Головне мати декольте достатньої глибини. Тоді твої таланти не залишаться непоміченими.
25. катя кузнєцова / 16 серпня 2012, 21:16
маразм крепчає
26. Олексій / 19 серпня 2012, 23:49
Марин взагалі чесно кажучи ти взяла надто високий пієтет. Це те саме що якби на чашечку кофе вкинути 10 ложечок сахару, якщо цікаво дізнатися як читається стаття спробуй приготувати таку каву ;-)

ПиСи: коли читав статтю чомусь згадалась фраза Попандопуло з Х/ф «Свадьба в Малиновке» "- Я себя не обделил???"...
27. New York / 20 серпня 2012, 06:28
26. Олексій пише:
«Марин взагалі чесно кажучи ти взяла надто високий пієтет. Це те саме що якби на чашечку кофе вкинути 10 ложечок сахару, якщо цікаво дізнатися як читається стаття спробуй приготувати таку каву ;-) »

Це стопудово через те, що ти мало літератури читаєш.
І вобщє, як ти, смєрд, посмєл написать таку ахінею під новим твором письменниці, чиї твори вже увійшли до світлиці класики кобеляцького гумору!
)))

Змінено 20.08.2012, 06:30
28. професор / 20 серпня 2012, 10:10
Пані Маринка, як на мене, описала свій емоційний стан, і вдіповідно емоційне забарвлення цієї статті відповідає її переживанням цієї події. Не розумію, чому ведеться таке бурхливе обговорення цього, невже емоційне піднесення автора внаслідок даної події когось ображає?
Чи ми всі настільки вже звикли до емоційного негативу, і зустрічаючи його нас це вже не так зачіпає, як "підсолодження"(пан Микола - семпл)?
Для мене чомусь ключова фраза в цій статті - Пригадую щасливі сльози в очах Лідії Миколаївни.
І Бог з усіма іншими перебільшеннями , якщо ця єдина фраза відповідає дійсності. Чомусь цей Бог створив нас так, що наші вчителі рідко мають можливість бути щасливими завдяки саме нам. Тому кожен такий випадок - цінуймо!
Дай Бог здоровя кожному, хто хоч чогось доброго в житті навчив мене...


Змінено 20.08.2012, 10:10
29. водій / 20 серпня 2012, 12:24
слава тобі Господи - на цій сторінці здраві слова таки появилися
30. Гість / 20 серпня 2012, 18:27
Читаючи деякі безглузді коментарі, які аж ніяк не стосуються статті, дивуюся: КУДИ ДИВЛЯТЬСЯ АДМІНИ САЙТУ??? АБО НАВІТЬ ВЛАСНИК ГАЗЕТИ? Тут сипляться відверті образи в бік автора матеріалу, який ви надрукували, а тепер просто заплющуєте очі на таке неподобство???
31. Микола Гузченкo / 20 серпня 2012, 19:18
Гість, а тебе не турбує, що тут сипляться образи на адресу читачів? Чи у твоєму дрімучому совковому мозку люди діляться на обраних, яких трогать ніззя, і всіх інших, на яких насрать.
P.S. Перечитав коментарі. Не знайшов жоднісінької відвертої образи в бік авторки.
32. Юрійович Гузченко / 20 серпня 2012, 20:38
30. Гість пише:
«Читаючи деякі безглузді коментарі, які аж ніяк не стосуються статті»

Тюююю) А твій коментар стосується статті!?!?!
А от Мертал і Тоха, що летять до школи, мов пташенята до гнізда (чи як там) - це дійсно прикольно! Ну хіба ж ні? І Бог з нею, з Маринкою, як писав професор, і її статтею. Чий й не збірник літературних витворів газета ЕХО!
26. Олексій пише:
«ти взяла надто високий пієтет», 10 ложок цукру, чашка кави, сто чортів в печінку, йо-хо-хо
Я ніколи не чув такого слова, як "пієтет". Чесно. (Хто чув? Просто цікаво..) Але всемогущій інтернет підказав мені, що це значить глибоку повагу, до когось (чогось). А потім ти пишеш про перенасичення чогось чимось... Статті повагою???
26. Олексій пише:
« ;-)»

І взагалі, як для людини, яка горітиме в пеклі, надто оптимістичні смайли("Світ став чистішим")
33. Гість / 20 серпня 2012, 23:03
31. Микола Гузченкo пише:
«Перечитав коментарі. Не знайшов жоднісінької відвертої образи в бік авторки. »


Микола Гузченко, перечитай, будь ласка свій коментар № 24.
34. Микола Гузченкo / 21 серпня 2012, 03:13
   Відкрити коментар, який містить ненормативну лексику
33. Гість пише:
«перечитай, будь ласка свій коментар № 24. »

Оце?
24. Микола Гузченкo пише:
«Головне мати декольте достатньої глибини. »

Так ось:
17. Маринка пише:
«кожен сам для себе повинен визначити, чи відносить він себе до цього критерію. Я нікого не персонізувала. »

Я ж не персонізував. Я просто скопіював стиль авторки.
27. New York пише:
«Це стопудово через те, що ти мало літератури читаєш. »

Ага, мені теж здалося, шо він малувато читає. І взагалі якийсь він наче недорозвинений.
І ви усі ніхрена не шарите в духовності й літературі. Тому зараз заповню пробіли в вашому убогому культурному вихованні прикладами правильного використання літературного штампу "мов пташенята до рідного гнізда" (означає "поспішати", "дуже хотіти").

1. Про спорт:
Отримавши м’яч від партнера по команді, гравець збірної Іспанії помчав до воріт суперника, мов пташеня до рідного гнізда.

2. Про війну:
- Ура!!! За родіну!!! - Закричав комбат, і солдати, мов пташенята до рідного гнізда, ринулися в рукопашний бій.

3. Про жизнь:
Тоха і Мертал випили 0,5 на двох і поспішили на дискотеку "Фабрика", мов пташенята до рідного гнізда. Під час дискотеки вони, мов пташенята до рідного гнізда, кілька разів ходили на заправку догнатися пивом.

Ніякого пієтету. Тут про духовність.
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном



Курс НБУ
Останні коментарі

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації