Минулого тижня вперше за останній місяць вдалося з’їздити до батьків у Нехворощу. І поїздка відстанню у сорок кілометрів стала своєрідною подорожжю в часі.
Адже там, у селі, багато чого лишилось таким, як і п’ять чи десять років тому. Ті ж будинки, ті ж вулиці, ті ж дерева понад дорогою. Ті ж люди, яких колись, у минулому житті, знав ти і які знали тебе. Той же будинок батьків, у якому чомусь затишно так, як не буває більш ніде.
Щоправда, якщо це і машина часу, то все ж таки трохи несправна. Адже люди, яких ти зустрічаєш, чомусь видаються старішими. І у батьковому волоссі нібито суцільна сивина, а у мами біля очей більше зморшок. Неправильна машина… Ті самі краєвиди, такі самі декорації, але головні дійові особи вже не такі.
І ще дивно, чому ж тоді річка, та річка, у якій ми колись жили ціле літо, купались, ловили раків і грали у «латки», залишилась незмінною? Незмінною у поганому сенсі. Адже Оріль, яка колись була найчистішою та найкрасивішою на Полтавщині, і зараз, як і п’ять років тому, лишається змілілою. Якщо раніше у період сінокосів її боялись переїздити тракторами, то тепер вбрід переходять маленькі діти, не замочивши коротких шортів. Неправильна машина...
Чому немає друзів? Адже там, у минулому, вони були, і було їх багато. А після цієї часової подорожі раптом зникли. Виросли, погладшали, обзавелися сім’ями, виїхали на заробітки. Замість них - якісь нові та юні, яких ти не знаєш. Тепер вони живуть у цьому селі, тепер це їхнє село. Ти тут вже практично чужий, максимум — заїжджий гість на день чи на два. Неправильна машина. Адже ти ледве впізнаєш вчителів, які колись, років п'ятнадцять тому, чомусь тебе навчали і були для тебе важливими, дуже важливими людьми. Це щось із твоєю пам’яттю, із учителями, чи все-таки щось зламалось у неправильній машині часу?
А подивитись з іншого боку — село лишилось незмінним. Ти дійсно у минулому. Тут усе, як і колись. Тут не переймаються цінами на «Лексуси» та падінням долара. Головні питання для більшості мешканців — вартість дерті та закупівельна ціна на молоко. От тільки клята машина знову щось плутає. І у нашій череді, яка колись складалась із шістдесяти голів, тепер ледве набереться тридцять корів.
Але не дивлячись на витівки явно зламаної часової машини, тобі там, у цьому минулому, напрочуд добре. Адже тут тебе сприймають таким, яким ти був колись. Можливо, не таким відомим, можливо, не таким розумним. Але у цьому минулому тобі й не обов’язково бути кимось. Там не такими важливими видаються твої щоденні клопоти, важливі справи і невідкладні зустрічі. Тобі там просто і легко.
Але біда у тому, що чим більше проходить років, тим рідше ти користуєшся цією машиною часу. А треба б частіше. От прийдуть вихідні — що тобі заважає? — візьми і поїдь до батьків. Там добре і завжди чекають.
