Кожного ранку, коли новосанжарці поспішають на роботу, вони бачать вулиці Нових Санжар — чисті, прибрані, охайні. І мало хто здогадується, що такими вони стають лише тому, що хтось прокидається раніше і ці вулиці прибирає.
Цей хтось — працівники бригади з благоустрою селищної ради. Щоранку двоє з них на «екологічних каретах» об’їжджають центральні вулиці селища та приводять їх у той порядок, який ми звикли бачити о восьмій ранку по дорозі на роботу.
Вони виїжджають близько сьомої ранку. І повертають кожен у свій бік. Один прибирає центр селища, площу Перемоги, їде по Жовтневій, заїжджає у парк Перемоги, парк воїнів-інтернаціоналістів, місця відпочинку біля військового санаторію. Інший від центру селища рухається у напрямку автоколони, дорогою прибираючи усі місця, де вночі відпочивали чи просто залишали сміття.
Вранці 20-го листопада ми вирішуємо також прокинутися раніше за більшість новосанжарців і подивитися на роботу тих, хто робить Нові Санжари чистішими. До селищної ради підходимо о 7:00. Але обох працівників, які збирають сміття на «екологічних каретах», уже не застаємо. Інспектор із благоустрою Василь Радчич погоджується провести нас одним із маршрутів. Рухаючись ним, у центрі селища, навпроти будинку побуту, ми наздоганяємо одну з працівниць — Людмилу Клюшник. Вона вже наповнила сміттям два мішки, які лежать у корзині її «карети». І якраз порається біля чергової урни.
На питання журналіста жінка відповідає, що працює у бригаді з благоустрою майже рік. Пояснює, що крутити педалі «карети» неважко.
— Важко — неважко, а все одно крутим! — посміхається жінка.
Говорить, що влітку сміття в урнах на порядок більше. Тому частіше доводиться вертатися на «базу», щоб висипати сміття у контейнер. Зрештою, у теплу пору року контейнери встановлюють і на всіх дільницях по маршруту слідування «екологічної карети». На зиму прибирають. Найбільшою проблемою, за словами Людмили Клюшник, залишається те, що більшість людей викидають у вуличні урни пакети із домашнім сміттям. Один-два таких пакети — і урна забита вщерть. Тому люди далі кидають сміття вже не у неї, а поруч.
— Коли там ще є харчові відходи, то це взагалі біда, — нарікає жінка, — собаки і коти це все розривають і розтягають довкола. Нам потім доводиться збирати. Якби без цього, то на одну урну пішло б не більше п’яти хвилин, а так — значно більше.
З власного досвіду жінка розповідає, що найбільш засміченою найчастіше виявляється зупинка машин таксі навпроти кіоску «Кулиничів».
— Там постійно окурки, стаканчики. Сьогодні вранці презервативи валялись, — розповідає жінка. — Видно, що люди не поважають наш труд…
Людмила Клюшник переїжджає до чергової урни та починає звільняти її від сміття. Усе витягнуте складає у мішок. Окрім запасу мішків, у її «екологічній кареті» лежать віник, совок та відро. Зібравши крупне сміття, жінка змітає на совок недопалки.
— Все одно у Санжарах стало лучче, — впевнено говорить вона, — я у 87-му сюди приїхала, то було як село. А тепер город! Я у Київ їздила, так він грязніший!
Поспілкувавшись із нами, Людмила Клюшник сідає на свою «карету» і вирушає далі маршрутом. Ми ж прямуємо до управління праці і там зустрічаємо її колегу. Петро Міщенко працює у бригаді з благоустрою селищної ради більше року. Відповідає за ліву частину селища — аж до автоколони. Також говорить про те, що багато сміття люди приносять з дому. Вкидають в урни, а якщо ті повні, ставлять поруч — у пакетах та мішках. Говорить, що за один об’їзд збирає 5-6 мішків сміття. Улітку — удвічі більше. Тоді доводиться з половини дороги повертатися на «базу», щоб розвантажитися.
— Я вже пропонував не тільки спереду, а й ззаду корзину почепити! — широко посміхається чоловік.
Розповідає, що багато новосанжарців цікавляться — чи важко їздити на «екологічній кареті». Замість відповіді він пропонує спробувати самим.
— Даю і пробують. Буває таке, що біля Альтанки прибираю, так свадьби підходять. Дівчата-наречені прохають сфотографуватися на «кареті». Сідають, позують. Ну що ти хочеш — люди, у кожного свої приколи!
Петро Міщенко, поговоривши з нами, заходжується прибирати сміття з урн біля управління праці. А ми йдемо до селищної ради, щоб поспілкуватися з інженером з благоустрою Юрієм Сімейсько. Він розповідає, що у бригаді всього чотири працівники, які їздять на каретах. Працюють вони позмінно — два дні на роботі, день вдома. Робочий день у них розпочинається о 7:00, закінчується о 16:00.
— Одна працівниця у нас є, то вона вже о шостій ранку виїжджає прибирати, щоб устигнути прибрати більше, доки люди йтимуть на роботу! — розповідає Юрій Сімейсько.
До нашої розмови долучається заступник селищного голови Валентин Івашина. Він говорить, що писати треба не лише про працівників бригади з благоустрою, а усіх, хто вранці прибирає селище.
— Є люди більш добросовісні. Ви пройдіться у 7:00 і подивіться: біля яких установ чи магазинів вже замітають прибиральники, а біля яких і до 9:00 сміття лежить та стаканчики на сходинках стоять!
Як би там не було, але левову частину сміття, яке новосанжарці протягом дня і ночі залишають в урнах та біля них, прибирають саме працівники бригади з благоустрою. І коли ви вранці йдете на роботу і бачите Нові Санжари чистими та охайними, то подумайте: завдяки кому вони такі? Завдяки охайним мешканцям чи завдяки кільком людям, які щоранку крутять педалі, щоб прибрати сміття після восьми тисяч жителів нашого містечка? Робота цих людей не надто престижна і не вельми високооплачувана. Але ви згадайте про них. Хоча б тоді, коли промахуєтесь недопалком повз урну або викидаєте під ноги обгортку від морозива. Згадайте, поверніться і все ж таки відправте своє сміття за призначенням — в урну. Тоді Санжари будуть чистішими і завдяки вам.
