За кілька днів до Нового року на наш мобільний зателефонувала жителька Кобеляк Ганна Титар. Про її проблему ми писали в статті, розміщеній поряд із редакційною.
Жінка подзвонила, щоб подякувати за допомогу. Адже не минуло й тижня від того моменту, як вона повідомила редакції про затримку у виплатах дотації на утримання худоби, як гроші надійшли на її рахунок. Кобелячанка сказала: «Не знаю, до кого ви там ходили і що казали, але гроші мені миттєво виплатили».
Безумовно, можна було надути щоки і запевнити жінку, що це ж таки ми, мужні і потужні журналісти їй допомогли, до когось зайшли, пальчиком посварили і проблему вирішили. І набрати цим кілька залікових балів у неофіційному рейтингу популярності.
Але ніхто цього не робив. Адже це було б неправдою. Те, що проблема з виплатою дотації вирішилася одразу після звернення до редакції є звичайнісінькою випадковістю. Хоча, безумовно, журналіст до чиновників ходив і відповідні запитання ставив.
Робитимемо ми це і в році, що прийшов. Робота у нас така — запитання ставити. І говорити вголос те, про що інші лише думають або шепчуться в більш вузькому колі.
Повірте на слово, говорити вголос — справа досить невдячна. Особливо в сьогоднішньому українському суспільстві, яке ще живе старими радянськими мірками і забобонами, на зразок: «хто не з нами — той проти нас» або «є дві точки зору — моя і неправильна». А деякі думки, висловлені вголос, ні до чого, крім появи нових недоброзичливців, не призводять.
Та нічого, нам не звикати. Єдине прохання до читачів «ЕХО» — не вважати нашу газету опозиційною. Адже бути в опозиції сьогодні, означає завтра опинитись у владі. А ось цього, слава Богу, ніхто зі співробітників нашого видання, поки що не прагне. То є прерогативою людей, котрі займаються політикою. Наша ж справа — говорити вголос і про владу, і про опозицію, і про хороше, і про погане, і про проблеми й успіхи.
…Запитання про дотацію ми задали чиновникам у році минулому. А в цьому вже готуємось запитати про безкоштовні тюнери і «ремонт» доріг. Дуже хотілося б, щоб і з цими проблемами все вирішилось блискавично і позитивно. На жаль, так не буває. Але якщо не говорити вголос, то ніколи й не буде.
