Наша країна чимось схожа на казкову ферму. У якій живуть милі, добрі та пухнасті овечки. Але керують на цій фермі чомусь злі, хижі та безжалісні вовки. І до самих сірих — претензій нуль. Вони — вовки. Тому і поводять себе цілком по-вовчому. Їдять ягнят, п’ють кров і стрижуть із покірних овечок шерсть. Це цілком нормально. Але бентежить інше. Серед самих овець знаходяться такі, які охоче допомагають вовкам розправлятися із власними братами і сестрами. При цьому роблять вони це явно не із-за любові до м’яса (усі вівці, як відомо, вегетаріанці), а просто через примітивне почуття страху. І підленьку складову власної сутності. Адже якщо прислужувати вовкам, то тебе, можливо, і не з’їдять. А якщо і з’їдять, то не зараз, а колись — уже після усіх інших.
Вовків якось можна виправдати їх хижацькою сутністю. Але як зрозуміти тих овець, які виправдовують хижаків? Мовляв, їм же ж треба якось жити! Їсти чиєсь м’ясо, пити чиюсь кров. Головне, щоб не мою… Мало того, дивні кучеряві овечки йдуть ще далі. Вони охоче цілими отарами вступають у «Партію вовків». І свято вірять, що ікласті хижаки вже завтра почнуть будувати країну для овець.
Щоправда, знаходяться серед отари деякі паршиві індивіди, які навідріз відмовляються жити з вовками. І переконують своїх одноплемінників у тому, що хижаки здатні лише полювати і вбивати, але аж ніяк не засівати люцерною поля для овечок. Поодинокі вівці-радикали навіть закликають повністю позбутися вовків, наприклад, позакривати їх на невизначений час у одиночні вольєри. І спробувати жити взагалі без хижаків. Але у овечому суспільстві такі ідеї всерйоз не сприймають.
— А хто ж нами тоді буде керувати? — злякано блеють вірні вовкам барани. — Хіба зможе вівця повноцінно замінити вовка? У неї ж ні іклів, ні гострих кігтів! Краще хай будуть хижаки, ніж наступить хаос і анархія! Вівці керують вівцями — це ж сміх!
Варто зауважити, що у милих, але недалекоглядних овечок немає навіть нормальної овечої партії. А якщо якась і з’являється, то в кінці кінців з’ясовується, що її створили ті ж таки кляті вовки. Тільки в овечих шкурах.
Так кучеряві та смиренні овечки і живуть на своїй фермі. Із страхом та заздрістю поглядають на вовків. І тихенько чекають того благословенного часу, коли хижаки втомляться їх їсти і нарешті почнуть видавати кожному повні годівниці люцерни.
Бідні овечки. Шкода їх. Доки вони чекають кращих часів, вовки плодяться. І їх стає все більше і більше. Маленьких вовченят також треба чимось годувати. Найкраще — свіжою ягнятиною…
Ах так, ледь не забув. За два роки дивні, але демократичні овечки обиратимуть нового завфермою. Є думка знову поставити на цю відповідальну посаду старого вовка. Кого ж іще?
