Перші у моєму житті розіграші пов’язані з батьком. Він завжди намагався наді мною пожартувати, не лише 1-го квітня. Але робив це завжди по-доброму, так що і ображатися на нього довго ніяк не виходило.
Пам’ятаю, як він приїздив з роботи (цілий тиждень він працював на лісозаготівлі) і вдома викладав на стіл черствий чорний хліб, який лишався у нього в рюкзаку. Мені він «по секрету» говорив, що цей хліб — від лисички. Годі й говорити, що я негайно з’їдав увесь черствий шматок до крихти. І готовий був заприсягтися, що нічого добрішого в житті не їв.
Потім одного лише хліба від лисички мені стало мало. І я почав прохати батька принести щось вагоміше. Він обіцяв, але усе ніяк не приносив. Та от одного разу він приїхав з роботи і, таємничо посміхаючись, показав на свою сумку. «Що там?!» — не вірячи у своє щастя, запитав я. «Заєць», — спокійно сказав батько. Знаючи його, на слово я не повірив. «А ти засунь руку і погладь!» — запропонував він. І сумніваючись, і згораючи від нетерпіння, я підійшов і обережно поліз рукою до сумки. На самому дні намацав щось пухнасте і тепле. «Ну?» — весело примружився батько. «Точно, заєць!» — радісно закивав головою я. І потягнув це пухнасте і тепле угору. За хвилину моя рука показалася із сумки! У ній була… міцно затиснута батькова шапка. Спочатку я ображався, але потім сміявся над «зайцем» разом із ним.
Ще один розіграш пригадую вже з більш старшого віку. Жили ми вже в Україні, я ходив чи то у восьмий, чи то у дев’ятий клас. Повертаюсь я, значить, зі школи. Заходжу в хату, розбуваюсь, ставлю обридлий за день дипломат із книжками. Знімаю куртку. І тільки-но збираюся почепити її на вішак, як з глибини гардеробу до мене простягаються руки і лунає загрозливе гарчання. Я із зляканим вереском відскакую, ледь не сівши на п’яту точку. І потім, трохи заїкаючись, вишпетую батька, який захопив мене зненацька і добряче налякав.
Хоча, до слова сказати, одного разу я використав проти нього цей ним же придуманий трюк. Дочекавшись батька з вулиці, добряче рявкнув з-за курток, коли він підійшов до вішалки, думаючи про щось своє. Так рахунок став 1:1! :)
А потім я виріс, вивчився, влаштувався на роботу. І з батьком став бачитися дуже рідко. А розігрувати так, як він, більше ніхто не вміє. А шкода. Адже хороший розіграш — це щирий сміх і лише позитивні емоції. Тому не забудьте, що у понеділок — не лише початок важкого трудового тижня, але і День сміху. Обов’язково когось розіграйте! І ні в якому разі не ображайтесь, якщо хтось пожартує над вами! Краще посмійтеся разом, адже сміх продовжує життя і допомагає позбутися стресу!
