Запитання, винесене в заголовок чергової редакційної статті, узяте з одного вже «бородатого» анекдоту на сексуальну тематику. Точніше, там йде мова про статевий акт. Його персонаж висловлює незадоволення виключно тим, що після цілком вдалого коїтусу він усе ж не отримав повного задоволення, поговорити йому, бачте, не дали.
Нехай не ображаються на автора земляки, але стан сьогоднішнього українського суспільства, особливо тієї його частини, що зветься народом, електоратом, населенням і таким іншим, можна порівняти зі станом героя цього анекдоту. Статевий акт із ним, народом, здійснюється з завидною регулярністю, а ось поговорити не дають.
Днями пролунав черговий дзвінок на мобільний. Співрозмовник, дуже ввічливий і розумний чоловік (написано без усякої іронії — авт.), просив учергове висвітлити тему поборів із населення, які здійснює українська влада. Конкретніше, мова йшла про заміну водійських посвідчень радянського зразка на нові. Чоловік, який телефонував, досить справедливо вважає даний процес черговим здирництвом із боку українських владоможців. Причому гроші, як це часто буває, здирають із найменш забезпечених українців — пенсіонерів. Адже процес заміни, який включає в себе не лише оплату за сам документ, а й кілька поїздок у МРЕВ, отримання медичної довідки, фотографування і так далі, обійдеться далеко не найбагатшим людям десь у половину, у кращому випадку — третину, їх пенсії.
Чоловік, який телефонував, просив редакцію висвітлити цей факт. Причому акцентувати увагу на несправедливості чергового нововведення вітчизняних владоможців.
Ми поговорили. Говорили хвилин п’ятнадцять, замість двох-трьох, як планувалось спочатку. Чоловік залишився задоволений тим, що його хоча б вислухали. Можливо, йому й легше на душі стало.
Але стан речей у суспільстві загалом, у процесі заміни посвідчень, у наповненості гаманців українських пенсіонерів абсолютно не змінився. І не зміниться ніколи. Адже жодна викривальна стаття, десятки гнівних і критичних публікацій на адресу влади однією лише своєю появою практично нічого не міняють. Влада вже звикла до критики і не реагує на неї.
А ось безумовні рефлекси в неї, у влади, залишаються. І один із них — страх. А бояться люди або невідомості, або того, що не можуть здолати. А чого не може здолати будь-яка влада? Правильно, народу, який вийшов на вулиці. Усе ж інше — розмови після сексу.
