У чому полягає беззаконня, про яке ми усі так часто говоримо? Звідкіля воно починається? Із продажних чиновників? Із корумпованих міліціонерів? Із абсолютно залежних судів? Це все так. Але будь-яке беззаконня з самого початку починається там, де, вибачайте вже за тавтологію, перестає виконуватися Закон.
У нашій країні Закон давно вже перестав бути догмою, а став, радше, такою собі рекомендаційною інструкцією для користування. Для користування країною і народом.
Жити за інструкцією дуже зручно. Адже її можна дотримуватися, а можна — ні. Також її, на відміну від закону, можна трактувати так, як це зручно тобі.
Можливо, Закон би й мав якусь силу, якби його виконання хтось гарантував. Наприклад, Гарант. У нашій країні такий є. У його безпосередніх обов’язках — гарантування додержання основного закону країни — Конституції. Але цей дядько, на превеликий жаль усієї країни, нікому і нічого не гарантує. Хіба що самому собі та власній родині.
У цьому можна переконатися на прикладах. Для цього спочатку відкриємо основний закон — Конституцію України і переглянемо деякі, найбільш цікаві на мій погляд, статті.
Стаття 5 (Прописана у Конституції). Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Цікава стаття. Але, знову ж таки на мій скромний погляд, найбільш суперечлива. З одного боку, органи місцевого самоврядування у країні дійсно є — сільські, районні, обласні та найбільш представницька — Верховна Рада. Але сказати, що саме вони керують країною, не можна. У сучасних українських реаліях ця стаття Конституції мала б звучати так.
Стаття 5 (Відповідає дійсності). Україна є монархією. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Віктор Янукович. Віктор Янукович здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Ось так правильніше. Тому що якби країною дійсно керував народ, він би не жив на жебрацькі зарплати і пенсії у нашій багатій країні. Найкраще в Україні живе Віктор Янукович, тому що саме він і є єдиною владою у країні.
Ідемо далі. Читаємо важливу для кожного патріота та українця статтю про мови.
Стаття 10 (Прописана у Конституції). Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Гарна стаття. Точніше, була б гарною, якби виконувалася. Тому що, складається враження, більшість високих чиновників від Партії Регіонів статтю 10 не читали. А якщо і читали, то все одно спілкуються переважно «великим и могучим». Насправді, якщо стежити за сьогоднішніми українськими реаліями, то ця стаття Конституції мала б звучати так.
Стаття 10 (Відповідає дійсності). Насправді державною мовою в Україні є російська мова. Тому що нею говорить Путін. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування російської мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови.
Національне питання взагалі дуже болюче для нинішньої влади. Їх дуже напружують націоналісти з їх незрозумілими вимогами. І куди ближчими видають інтереси етнічно російського населення України. Тоді як чергова стаття говорить.
Стаття 11 (Прописана у Конституції). Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Ось так. У першу чергу — української нації, потім — всіх корінних народів, а вже потім — національних меншин. До яких можна зарахувати і росіян. Адже вони, звісно, не є корінними жителями України. Натомість усе російське близьке нинішній владі як ностальгійно-радянське. Тому статтю потрібно викласти дещо по-іншому.
Стаття 11 (Відповідає дійсності). Держава сприяє консолідації та розвиткові братньої російської нації, її історичної свідомості, традицій і культури. Розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та інших національних меншин України не є таким важливим. Тому що кількість їх представників у країні значно менша, ніж росіян.
Розділ другий Конституції виявляється ще більш цікавим. Оскільки у ньому прописані права і свободи українців. Тут записано усе, на що мають і на що не мають права наші співгромадяни. Наприклад, такий спосіб реалізації та заробітку грошей, як праця.
Стаття 43 (Прописана у Конституції). Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Тому якщо у вас немає роботи або ваша нинішня не задовольняє фінансових чи кар’єрних амбіцій, відкривайте і читайте Конституцію. Полегшало?
Насправді по-чесному стаття має звучати так.
Стаття 43 (Відповідає реальності). Кожен має право на працю, яку він зможе знайти. Якщо не знайшов — має право не працювати.
У принципі, деякі наші співгромадяни вже якось призвичаїлись ніде не працювати, але якимось дивним чином виживати. Але їм, у будь-якому разі, потрібно десь мешкати. Тому наша Конституції дає українцям право на житло.
Стаття 47. (Прописана у Конституції) Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Золота стаття. Читаєш — і хочеться плакати від щастя. «Держава створює умови, за яких кожний громадянин…» Яке всеохоплююче та чудове право! Тільки потрібно уточнити, що розповсюджується воно далеко не на всіх українців. Тому цю статтю потрібно викласти у наступній редакції.
Стаття 47 (Відповідає реальності). Президент має право на житло. На дуже комфортне, дороге та вишукане житло. Держава створює умови, за яких президент матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Таке ж право мають члени родини президента, міністри, депутати, генерали, прокурори та судді.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло потрібно купувати у кредит під 30 відсотків. Бажано так, щоб банківська установа потім забрала собі і гроші, і житло.
Звичайно, будь-який чиновник вам скаже, що грошей на житло для громадян у країни немає. Тому що бюджет порожній. Ну-ну. Але у ньому знаходяться гроші на котеджі для міністрів та депутатів, на дачі для міліцейських генералів та численних і непідкупних українських суддів. Пам’ятаєте, Конституція ж іще гарантує рівність. Для всіх.
На превеликий жаль, усі статті нашої справедливої Конституції не вміщаються у формат навіть розширеної редакційної. Але ще одну статтю я ніяк не міг обійти. Вона дуже актуальна для усіх чиновників і просто підлеглих працівників.
Стаття 60 (Прописана у Конституції). Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Оце так гарантія! Залізний щит для усіх, кого нечесні керівники чи чиновники захочуть втягти у злочинну діяльність. От тільки про цю статтю більшість із нещасних підлеглих просто не знає. А якщо і знає, то толку з цього? Адже у нашій демократичній державі ця гарантія має бути прописана так.
Стаття 60 (Відповідає реальності). Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За виключенням тих випадків, коли ці накази дає особисто президент або Партія Регіонів. За невиконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Знайдіть і почитайте Конституцію. Так, для загального розвитку. Тільки не сподівайтесь, що її статті хтось буде виконувати у реальності. Тому що дядько, який повинен у нашій країні гарантувати дотримання Конституції, давно вже переписав її під себе…
