Таки правий був той мудрий древній китаєць, котрий побажав своїм ворогам жити в часи великих змін. Як кажуть: «Як у око вліпив». Зміни, які відбуваються в сьогоднішній Україні, котра молодша від Китаю на тисячі років, нібито й великими не назвеш, а ось жити під час них досить тяжко.
Пару десятиліть тому всі ми пережили період первісного накопичення капіталу та зміни суспільного устрою. І за кілька років у нас з’явилися мільярдери та, одночасно, люди, котрі ледве-ледве зводять кінці з кінцями, не мають роботи і позбавлені права на освіту й медичну допомогу. Та в один досить суперечливий і неоднозначний момент зрозуміли, що живемо вже не в соціалістичному, а у капіталістичному суспільстві. Це, звичайно, термінологія часів марксисько-ленінської філософії. І нинішній стан речей можна назвати постіндустріальним чи якимось іншим суспільством, але суті речей це не міняє. Рівності й братерства вже немає. Щоправда, є така-сяка свобода. Як у суспільстві, так і в парламенті.
Та на цьому часи змін не закінчилися. І нині традиційно сільська держава Україна переживає період урбанізації. Причому, багато в чому урбанізації примусової. Так, зменшення кількості сільського населення і, навпаки, збільшення городян є явищем загальносвітовим і майже невідворотним. Назвати його таким повністю навряд чи можна. Невідворотніми і об’єктивними є смерть, Сонце, землетрус, торнадо, але аж ніяк не процес урбанізації. Є ж у світі приклади сільських країн. Данія, скажімо. Ну немає в них великих міст, живуть вони своїм тихим сільським життям і міняти нічого не хочуть.
В Україні все не так. У нас усе примусово, безсистемно і не надто продумано. Яскравий приклад — ситуація із закриттям шкіл та медзакладів у сільській місцевості. Усе це дуже схоже на колективізацію, яка проходила в 20-х роках минулого тисячоліття. А схоже тим, що проводять це дійство люди з однаковим мисленням. Партія сказала «нада», комсомол атвєтіл «єсть». Усе один до одного. Різниця лише в тому, що тоді це робилося в ім’я нехай і міфічної, але ідеї. А зараз — виключно заради грошей. Грошей, які зароблять нинішні власники України. Їм невигідно, щоб у селах жили люди. Їм набагато рентабельніше, аби мільйони споживачів їх товару жили в містах. І вони свідомо, шляхом закриття шкіл, лікарень, пошти, ліквідації сільрад, знищують села. Це, до речі, розуміють і ті люди, які проводять примусову урбанізацію на місцях. Вони ж таки мають відповідну освіту. Думаю, що їм навіть соромно за свої дії. Але ж… партія сказала…
