Днями українські депутати нарешті спромоглися прийняти законопроект, що викликав задоволення не лише в них та у представників великого бізнесу, інтереси якого вони, у основному, й обслуговують. Поява нового закону викликала захоплення, що межує з ейфорією, навіть так званих пересічних громадян. Явище, що й казати, унікальне. Тому воно заслуговує на окреме висвітлення.
Мова йде про законопроект, що в одному із своїх розділів фактично відміняє обов’язкову заміну водійських посвідчень радянського зразка. Нагадаємо, що раніше наші законотворці спробували примусити своїх виборців до 1 січня 2014 року замінити старі права. Цей проект тягне за собою потрачені людьми кілька сотень гривень і чимало знищених нервових клітин. При цьому розкошелитись народні депутати примушували ту частину народу, яку самі ж віднесли до категорії соціально незахищених та малозабезпечених. Адже зрозуміло, що радянські права були, в основному, у людей старшого, переважно пенсійного, віку. А для них кілька поїздок у МРЕВ та сотень гривень є досить суттєвим фізичним і фінансовим навантаженням.
Та от у чиюсь світлу депутатську голову таки прийшла думка, що більшість пенсіонерів на своїх «Жигулях» у Європу їздити не будуть. А тому ці люди мають право доїздити свій водійський вік із документами радянського зразка. І колективний депутатський розум видав «на гора» закон, який виборці мали б сприйняти «на ура»: права міняти вже не потрібно!
Та чомусь не хочеться горлати і жбурляти в повітря чепчики. І справа ту не в «бабаягівській» звичці бути завжди проти. А в тому, що наші народні обранці вчергове зробили свій неоціненний і дуже вагомий внесок у виховання правового нігілізму в українців. Особливо серед тієї частини земляків, які є автовласниками. Скільки їх, таких законів та постанов, приймали наші депутати та урядовці? Напевно, усе й згадати неможливо. Пам’ятаєте стрічки, наліплені на машинах, увімкнене світло фар, реєстрацію скутерів, водійські посвідчення категорії А1, утилізаційний збір і ще багато чого? Усе це подавалось і подається як нововведення, метою яких є чергове «покращення». Невідомо кому покращало, але платять за все це пересічні виборці отих «покращувачів».
Відмінивши заміну, «покращувачі» вчергове наголосили: «Не поспішайте виконувати закони, бо їх відмінять. Не будьте законослухняними, тому що це економічно невигідно». Крім того, виникає чергове єхидне запитання: якщо відмінили закон, направлений на покращення, то що й саме це покращення відміняється?
Безумовно, можна виправдати законотворців, згадавши відому аксіому: «Не помиляється той, хто нічого не робить». Це — правда. Але ж чому за всі оті помилки платять не депутати, а їх виборці?
