Незважаючи на примхливу дощову погоду, яка б, здавалося, не додавала нікому настрою, святкування 70-ій річниці з дня визволення Кобеляччини від німецько-фашистських загарбників таки відбулося.
Під звуки оркестру урочистою святковою ходою пройшли кобелячани центральною вулицею міста до Вічного вогню. Саме там відбувся мітинг, присвячений 70-ій річниці визволення Кобеляччини від німецько-фашистських загарбників.
25 вересня близько сотні людей зібралися біля пам’ятника Скорботної матері, аби віддати данину шани тим, хто ціною власного життя здобув для нас мирне небо. Під час мітингу ведучі згадали часи, коли кобелячани з величезною радістю зустріли ранок 25 вересня 1943 року. Це був день початку мирного життя для містян.
Першим привітав гостей голова Кобеляцької райдержадміністрації Анатолій Таранушич. У своєму виступі він, у першу чергу, зі словами вдячності звернувся до ветеранів. Їх, на жаль, на мітингу було менше десяти чоловік. Голова РДА побажав їм та всім ветеранам, які проживають на території нашого району, міцного здоров’я і щоб більше жоден ворог не ступив на кобеляцьку землю.
— Кожного разу, збираючись на цьому священному місці, ми згадуємо про ті лихоліття, які принесла нам Велика Вітчизняна війна, — каже голова РДА. — Адже найголовніше — це зберегти пам’ять про ту страшну війну і передати її молодому поколінню.
Наступним зі словами вітання до ветеранів та всіх присутніх звернувся очільник міста Олександр Ісип.
— Сімдесят років тому кобелячани раділи від того, що нашу землю визволили від ворога, — каже Олександр Михайлович. — Ця війна була найстрашнішою за всю історію людства. Та наші батьки, діди і прадіди її перемогли. Хоча й зі страшними людськими втратами. Наше завдання сьогодні — не допустити, аби подібна війна ще коли-небудь повторилася.
Також перед присутніми виступив районний військовий комісар Сергій Каплатий. Насамкінець мітингу спогадами про роки війни поділилася очевидець окупації та визволення нашого міста, дитина війни Марія Карнаух. Зокрема, вона згадала той день, коли її батькові вручили повістку на фронт і зранку сім’я проводжала його на війну.
— Того дня біля райвійськомату було дуже багато людей, — згадує Марія Федорівна. — Багато жінок кричали та плакали, проводжаючи своїх чоловіків і синів на війну. Проводжали героїв, багато з яких так і не повернулися додому. Майже два роки ми жили в окупації. Кожну хвилину чекали своєї смерті. Під час визволення Кобеляччини від загарбників наші війська наступали з Сухинівки. Снаряди падали, усе гриміло, а ми в цей час сиділи в окопах. І тільки під ранок моя бабуся сказала: «Затихло. Мабуть, Кобеляки таки визволили наші солдати». І це було дійсно так. На жаль, через декілька місяців ми отримали сповіщення про те, що мій батько загинув в одному з жорстоких боїв.
Пам’ять усіх тих, хто так і не повернувся з війни, присутні вшанували хвилиною мовчання та поклали квіти до пам’ятника Скорботної матері й Вічного вогню.
Далі свято визволення Кобеляччини від німецько-фашистських загарбників продовжилося в районному Центрі культури та дозвілля. Там для всіх присутніх із концертною програмою виступили колективи Полтавської обласної філармонії.
