Сподіваюся, знавці і поціновувачі інтелектуального надбання Володимира Ульянова-Леніна пробачать те, що автор використав заголовок однієї з його робіт. Ну, на те й класика, щоб її використовувати.
Нижче мова піде зовсім не про революційну ситуацію, партійне будівництво та аспекти класової боротьби. Тим більше, що чимало напрацювань вождя світового пролетаріату в нинішньому інформаційно-глобалізованому світі не діють. Тому мова йтиме про речі простіші і приземленіші.
Зокрема, про газету «ЕХО» і її стосунки з читачами. У подібних до нашого маленьких видань, котрі розповсюджуються в таких же маленьких містах і селах є своя унікальна специфіка. Вона полягає в повсякденному і досить тісному контакті з читачами. Це у великих газетах або електронних виданнях автори і їх читачі спілкуються між собою хіба що за допомогою коментарів, розміщених у Інтернеті. У більшості випадків сторони обговорення ніколи навіть не побачать один одного. У цьому є свої плюси і мінуси. Плюси — в збережених нервах, мінуси — у віддаленості один від одного.
Інша справа — «ЕХО», «Світлиця» та сотні інших «районок» та «міжрайонок». Тут працівники редакції щоденно зустрічаються з своїми читачами або, як нині кажуть, споживачами послуг. Адже надана інформація є товаром. Одні її надають, а інші — споживають. І на відміну від великих міст тут читачі-споживачі можуть прямо у вічі й похвалити, й тему підказати. А можуть і навпаки — розкритикувати аж до матюків у прямому ефірі.
От, приміром, зараз працівники «ЕХО» як у Кобеляках, так і в Нових Санжарах вислуховують чимало побажань і зауважень із приводу нового формату газети. Конкретніше, щодо повернення попереднього варіанту «ЕХО», коли кобеляцькі та новосанжарські статті друкувались разом. Потім ми розділились і існувало два варіанти газети. Точніше, два з половиною, адже для Царичанки додавались іще чотири сторінки з місцевими новинами.
Зараз — усе разом, у одному номері. Це можна вважати своєрідним кроком назад. І вже зараз частина читачів вимагають: хочемо читати лише про Кобеляки або про Санжари.
Безумовно, ми слухаємо своїх читачів. Адже завдяки їм існуємо. Але, на жаль, не зможемо знову розділитись. Принаймні, у найближчі місяці. Уся справа в технічних можливостях. «ЕХО» нині друкується в новій типографії. А та поставила вимогу: у газеті має бути 52 сторінки. Раніше було 44. Чому змінили типографію? Через вимоги до якості. Ми не хочемо, щоб читачі отримували газету з перевернутими сторінками або взагалі без них.
Якість друку стала кращою. Зараз перед нами нове завдання. Зробивши крок назад, зробити два кроки вперед. Тобто, шукати таку інформацію, яка б зацікавила всіх: і кобелячан, і новосанжарців, і царичан. Це важко, але реально. І ми це зробимо.
