Ще років десять тому підприємства та організації, які займаються водопостачанням на галізуванням, мали одну спільну і дуже болючу проблему. А звалася вона – крадіжки чавунних люків із водопровідних та каналізаційних колодязів. Величезні металеві «коржі» були ласим шматком для любителів миттєво заробити. Їх крали і здавали в пункти прийому металобрухту алкоголіки, наркомани, а то й просто підлітки, яким не вистачає грошей для походу на дискотеку. Надто ж простою була схема заробітку – украв – розбив на шматки – відвіз у пункт прийому брухту – отримав готівку. І не допомагали жодні профілактичні заходи з боку влади та міліції. Власники пунктів прийому, всі, як один, клялися і божилися, що люки не приймають. Але ті щезали і щезали.
У результаті майже на десятиліття для України в її великих та маленьких містах стала типовою картина – дірка в землі, а з неї стирчить кілька гілок дерев, як пересторога для пішоходів та автомобілістів.
Потім, під тиском громадськості та в деяких випадках – прокуратури, адже в отвори часу від часу падали і травмувались люди, шахти почали закривати. У Кобеляках спочатку для цього використовували величезні і неоковирні вироби із бетону. Та вони мали безліч недоліків. Вага такого люку завдавала клопотів самими комунальникам, ну а про естетику вулиць годі було й говорити.
Тому в тих же Кобеляках комунальники почали використовувати пластикові люки. Вони легкі, дешеві і зручніші. А головне – їх не крадуть. За словами директора ККП «Водоканал» Івана Дяченка, за 4 роки його роботи був зафіксований лише один випадок крадіжки пластмасового люка. Це при тому, що чавунний обходився підприємству у тисячу з гаком гривень. А пластиковий через http://www.standartpark.ua/ можна замовити за кілька сотень, в залежності від міцності. За приблизними підрахунками, кількість люків, які необхідно замінити лише у водопровідній мережі, наближається до тисячі. А є ж іще й каналізаційні колодязі.
