Новосанжарська района організація Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) стурбована і засмучена тими подіями, які відбуваються зараз у нашій країні. Протистояння, яке триває більше двох місяців, не принесе користі ні владі, ні опозиції, ні простому народу.
Пожежу громадянської війни легко роздмухати, та на її гасіння підуть роки і навіть десятиліття, а почуття помсти і ненависті тих, хто безпосередньо постраждав, їх родичів і близьких переходить у генетичну пам’ять нащадків. Яскравий приклад цьому — настрій населення західних регіонів України, діди і прадіди яких були репресовані чи знищені владою Радянського Союзу як екстремісти і терористи, висловлюючись сучасною мовою.
Ми, ветерани Афганістану, кожен у свій час, протягом двох років брали безпосередню участь у бойових діях громадянської війни, яка також почалася з революції в Демократичній Республіці Афганістан. Ми на власні очі бачили, до чого призводить збройне протистояння. Тисячі убитих мирних жителів, зруйновані кишлаки і міста, сотні тисяч біженців. Наша участь у цій війні протягом десяти років до миру не привела. Натовські війська, які знаходилися там уже більше десяти років, теж порядку не навели. Виросло покоління чоловіків, які, окрім воювати зі зброєю в руках, нічого не вміють і не бажають. Останній приклад наслідків громадянської війни — Чечня, Дагестан та інші країни Кавказу, де майже двадцять років тліє ненависть і непримиримість в серцях людей, викликані наслідками війни.
Зараз у нашій державі недалекоглядні політики і «гарячі голови» з іншої сторони вперто штовхають суспільство у стан війни. І коли замість пластикових куль і пляшок з бензином мова буде вестися чергами з автомата Калашникова, коли рахунок убитих і поранених піде сотнями, тисячами — так просто це не закінчиться. Окрім розподілу території країни, буде розподіл людей у суспільстві на своїх і чужих. Злість та ненависть, непримиримість, які накопичилися за останній час, щосили виплеснуться надалі.Брат піде на брата, син на батька, колишні друзі і товариші стануть заклятими ворогами. З часом забудуться першопричини, чому пролунав перший постріл і з чого все почалося, залишиться тільки всепоглинаюче прагнення нищити, убивати. Відразу зараз і не скажеш, з чого ж почався Майдан. Були одні лозунги, зараз — другі, завтра будуть треті.
Особливо нас обурює поведінка силових структур з полоненими. Таке враження, що в так званому «Беркуті» зібрані садисти і бандити. Знущання, приниження, катування полонених у цивілізованих державах вважають ганьбою і безчестям, а винних у цих діях суворо карають. У свій час нам доводилося брати в полон душманів зі справжньою зброєю, а не з лопатою для прибирання снігу, але нам навіть у голову не приходило знущатися і катувати полонених. Це жорстко контролювалося командирами, політпрацівниками і органами КДБ. Не треба виправдовувати ці звірячі дії екстремальними умовами, адже в силових структурах служать не юнаки, а зрілі чоловіки, і стоять вони на вулицях не два роки поспіль, а лише два місяці.
Ми звертаємося до вас у цей тривожний та неспокійний час з проханням прийняти спеціальне звернення до вищих органів влади, прислухатися до голосу розуму, вжити всіх заходів, щоб ліквідувати протистояння. Ми звертаємося з проханням не залишати наше зверненням поза увагою. Нам жити на цій землі і надалі. Якщо хвиля протистояння докотиться і до нас — це не матиме нічого позитивного.
