Через своєрідний притулок для тварин за десятиліття «пройшло» кілька сотень собак і котів.
Напевне, навіть ті, хто не читав Екзюпері, чули фразу про те, що ми відповідаємо за тих, кого приручили. Аби ж то так відбувалося в реальному житті. Тоді б на вулицях великих і маленьких міст та сіл України не з’являлись зграї злих, здичавілих псів, а десятки тисяч кошенят і цуценят не топили б щодня в річках, а то й просто у відрах із водою. Це ж легше, аніж раз на десять днів дати своїй тваринці спеціальну таблеточку. А вивезти і викинути собаку значно простіше, аніж його доглядати, годувати і лікувати. І потім «з чистою совістю» пред’являти претензії до влади, сусідів і ще Бог знає до кого щодо зграй безпритульних псів, котрі заполонили вулиці і нападають на людей.
Європейський досвід і українські реалії
Проблема безпритульних тварин остаточно не вирішена в жодній країні світу. Але в дійсно цивілізованих державах, де суспільство і влада у своїй діяльності керуються принципами гуманізму, вона, безумовно, менш болюча, аніж в Україні. Не будемо дуже ґрунтовно розповідати про досвід Німеччини чи Польщі у вирішенні цього питання. Безумовно, для сьогоднішньої України це не є актуально. Влада не може навіть людям дотримання їх конституційних прав гарантувати. А що там уже про собак чи котів говорити. Там, у Європі, якою українців затято лякають, прийнято толерантно ставитись не лише до представників секс-меншинств, а й до братів наших чотирилапих. Так, там до бродячих тварин дійсно застосовують евтаназію. І роблять це згідно чинного законодавства. Можуть присипляти песиків навіть після тижня їх утримання в притулку. Але вдаються до таких заходів дуже рідко.
В Україні напередодні Євро-2012 «собаче» законодавство привели у відповідність до європейських норм. І вирішили, що цього досить. А тільки-но закінчився європейський чемпіонат із футболу, як про тварин миттєво забули. Згадаймо лишень про наміри збудувати в Кобеляках притулок для бездомних собак і котів вартістю 300 тисяч гривень. Міська влада під це навіть проект виготовила. Але далі все зупинилось, тому що держава не виділила грошей.
По-справжньому в Україні бездоглядними тваринами займаються лише дві категорії людей — волонтери, які на свій страх та ризик і за власні кошти рятують чотирилапих, і так звані дог-хантери, які теж із власної ініціативи знищують братів наших менших. При цьому, «мисливцями на собак» далеко не завжди є злі люди із садистськими нахилами. Свідомо вбивають тварин і цілком нормальні та нібито законослухняні громадяни. Зокрема, чиновники місцевого самоврядування. По всій Україні посадовці всіх рівнів від безвиході потихеньку труять бродячих собак, підмішуючи отруту в ковбасу. Безумовно, вони чинять незаконно. І навіть ризикують бути підданими кримінальному переслідуванню. Але робили це, роблять і будуть робити. Тому що не бачать альтернативного способу подолати проблему з бродячими тваринами без належного фінансового забезпечення з боку держави. Між тим, альтернатива є.
І ні копійки бюджетних коштів
Вона дійсно є. І навіть не потребує бюджетного фінансування. Частково, а можливо й повністю, вирішити проблему з бездоглядними тваринами можуть волонтери, тобто люди, які в даному випадку безоплатно і на добровільних засадах опікуються доглядом за бродячими тваринами.
Ми вже писали про те, що в Кобеляках та Сухинівці живуть кілька громадян, які постійно підбирають на вулицях бродячих тварин. А потім їх лікують, доглядають і шукають чотирилапим нових власників. У Кобеляках — це кілька жінок старшого віку. Кожна з них доглядає близько десяти собак. А в Сухинівці вже протягом десятиліття функціонує своєрідний міні-притулок. До речі, подібні заклади навіть не потребують спеціальної реєстрації.
Артур і Наталія Ковачі за десять років урятували кілька сотень тварин. Спеціальної статистики вони не ведуть. Та навіть приблизний підрахунок засвідчує, що лише собак вони доглянули не менше, ніж три сотні. Зараз у дворі Ковачів живуть 15 псів і десять котів. А бували місяці, коли вони доглядали 27 собак. Тварин, у основному, підбирають на вулицях Кобеляк або поряд із автодорогою Дніпропетровськ-Решетилівка. «У нас Артур спеціалізується по котах, а я — по собаках, — сміється Наталія. — Ось сьогодні трьох цуценят у Кобеляках на мусорці підібрала. Гарні всі, тільки в одного хвостика немає. Напевне, відмерз».
Для того, щоб утримувати тварин, Ковачі використовують виключно власні засоби. За власні кошти купують продукти, медикаменти, будки для собак. «Я отримую на пай 600 кілограмів зерна. Усе перебиваю на дерть і згодовую тваринам, — розповідає Артур. — Якщо паю не вистачає, то купляю зерно на ринку». Єдина допомога, яку Ковачі отримують від держави, — щеплення тварин від сказу. Та вони вдячні й за це.
Практично всі собаки і коти, які жили у міні-притулку в Сухинівці, із часом отримують собі нових власників. Ковачі постійно дають оголошення в «ЕХО» і через тижневик знаходять людей, які бажають взяти собі котика чи собачку.
Ми відповідаємо й за тих, кого не приручили
До подібних Ковачам людей ставлення в українському суспільстві неоднозначно. Можна вважати їх невиправними диваками, котрі присвятили своє життя речам, для багатьох незрозумілим і не надто корисним. А можна називати їх «непомітними героями», котрі кожного дня здійснюють подвиг, примножуючи добро на землі. Зрештою, мати своє судження — це право кожного.
І кожен має можливість допомогти волонтерам, які роблять добру справу. Адже притулок Ковачів потребує продуктів для годування тварин (зерна, круп, м’ясо-кісткового фаршу), медикаментів (засоби від глистів та протизаплідні пігулки), будок або дошок для їх будівництва, мисок, нашийників.
Редакція «ЕХО» вирішила взяти своєрідне шефство над притулком для тварин. І не лише в Сухинівці. Тому повідомляйте нас, якщо знаєте ще таких безкорисливих волонтерів. Ми, у свою чергу, зобов’язуємось відраховувати певну суму з кожного проданого вроздріб екземпляра газети на допомогу волонтерам. А ви можете передати свої пожертви через тижневик. Ми ж усі разом відповідаємо навіть за тих, кого не приручали.
P. S. Стаття ще не вийшла у світ, а вже надійшли перші пожертви. Підприємець Дієв виділив 300 кілограм дерті. Інші зголосилися допомогти м'сопродуктами.
