Ситуація перша. Громадянин України у центрі Севастополя виходить на вулицю з трикольоровим прапором російської держави і кричить: «Я — росіянин! Росія! Росія!!!» За логікою російських ЗМІ, цей чоловік — патріот Росії, її майбутній свідомий громадянин і взагалі молодець. Зрозуміло. Тепер інший погляд. Громадянин України в центрі своєї столиці, міста Києва, виходить на вулицю з жовто-блакитним прапором своєї держави і кричить: «Я — українець! Україна! Україна!!!» За російською логікою, цей чоловік також мав би бути патріотом, свідомим громадянином і молодцем. Проте — ні. Він — бандерівець, фашист, нацист і, скоріш за все, екстреміст. Чому? Чим він різниться від першого? Хіба лише тим, що він любить свою країну, а той — сусідню…
Ситуація друга. Міністр закордонних справ Росії (це важливо!) Сергій Лавров заявляє, що Україну може врятувати лише федералізація. Ось так. Міністр закордонних справ ІНШОЇ держави вирішує, що може врятувати Україну. І всі в Росії починають обговорювати цю заяву, коментувати її і очікувати, коли ж та дурненька Україна прислухається до поради і почне процес федералізації. Давайте тепер уявимо, що нинішній міністр закордонних справ України Андрій Дещиця заявить щось, приміром, таке: «Російську Федерацію потрібно розпустити і створити на її основі десяток окремих незалежних держав. Тільки це врятує Росію». Що про це у такому випадку скажуть росіяни? «Дядя, тебя же никто не спрашивает!» — щось таке, напевне. Так у чому ж різниця? Чому їхній дядя Лавров вирішує, що нам робити з власною країною? Напевне, річ у тому, що Росія — це наддержава, якої боїться весь світ (принаймні, росіянам так здається) і їй до всього є справа. Хоча цілком логічно було б, аби російські міністри піклувалися про майбутнє власної держави, а не сусідньої.
Ситуація третя. Росія лякає Крим, схід та південь України страшними чутками про те, що з заходу до них ідуть страшні бандерівці, які будуть різати дітей, вбивати жінок і ґвалтувати чоловіків. Або навпаки. І люди в це вірять. Російські люди в Росії. І українські люди в Україні. Не виключено, що на Новосанжарщині, Кобеляччині чи Царичанщині є люди, які також вірять, що бандерівці у Києві досі смажать на обід останніх «беркутівців». Можливо. Так от, російська пропаганда розповідає жахи про бандерівців, і люди у них вірять. І хоча ні в Криму, ні на Сході, ні на Півдні не з’являється жоден бандерівський загін, озброєний ножами, сокирами чи ще чимось таким, чим їх «озброює» російська пропаганда, люди все одно вірять. У той самий час у Криму з’являються російські солдати з автоматами, кулеметами і БТРами. Вони блокують частини, викрадають українських військових і лякають місцевих жителів. Українські ЗМІ показують про це сюжети. Але люди не вірять. Російські люди в Росії не вірять. І деякі українські люди в Україні також. Не виключено, що у Санжарах, Кобеляках чи Царичанці є українці, які досі вірять, що з автоматами і кулеметами у Криму ходить місцева самооборона, а Володимир Путін — найправдивіша людина у світі. Вірять усупереч очевидним фактам і логіці.
Утім, є ще логіка по-українськи. Вона не крива, не брехлива і однакова для всіх. Вона проста: я — українець. Я люблю свою українську (а не російську) землю. Я хочу, щоб моя держава (а не сусідня) була сильною і цілісною. І я захищатиму свою (а не чужу) країну! Тому, шановні (чи нешановні) брати-росіяни (чи не брати), ідіть, будь ласка, додому, на свою російську землю. І там допомагайте російському народу будувати російську державу. Це було б дуже логічно. А ми вже якось без вас.
Наостанок одна цитата. Також про логіку. Розповів знайомий інструктор з кермування:
— Якщо єврею з Одеси хочеться жити в Ізраїлі — він їде до Ізраїлю, якщо поволзький німець сумує за історичною батьківщиною — він їде до Німеччини. Якщо росіянин хоче жити в Росії — хай їде до Росії! До чого тут наш Крим?!
