Агресія з боку Росії, заворушення на сході України і таке в'їдливе слово, яке ми чуємо з новин мало чи не щодня, — «сепаратисти». Здавалося б, Кобеляки від усіх цих буремних подій так далеко. І якщо не дивитись новини по телевізору або не читати їх в Інтернеті, то можна було б жити, як і раніше, не переймаючись усіма цими проблемами.
Та це лише на перший погляд. Насправді, ті люди, яких називають сепаратистами, — серед нас. Вони ходять вулицями нашого міста, працюють, навіть дихають із нами одним повітрям. І, ніби за сумісництвом, є неофіційним рупором Кремля.
Про те, що в Кобеляках є люди, які агітують за сусідню нам «братську» країну, я дізналась нещодавно. Щоправда, вони не бігають по місту з російським триколором, але за будь-якої можливості розповідають, як добре, що російський президент зглянувся над нещасними українцями і прийшов нас захистити. Кажуть, як буде чудово, коли слідом за Кримом і решту українських земель приєднають до Росії. І навіть записують відповідні відеозвернення до громадян про нелегітимність нинішньої влади та викладають їх у мережу Інтернет.
І це, у моїх очах, виглядає дико. Адже в умовах, коли ми стоїмо на порозі війни, українці, навпаки, мають забути про всі розбіжності в політичних, мовних та інших питаннях і об'єднатися. А не допомагати розвалювати нашу країну навпіл. Словом, і без цього проблем вистачає.
Бо коли ти не хочеш жити в Україні, розмовляти державною мовою, тобі не подобаються умови проживання, до того ж, шалено обожнюєш Путіна, то вихід є. Збираєш речі, їдеш на вокзал і купуєш квиток до Москви. Інше питання, чи будуть тобі там раді?
А може нам хотілося б бути сусідами Швейцарії, Італії чи Фінляндії. Але ми маємо те, що маємо. І маємо ми в якості сусіда федеративну імперію з її федеральним імператором. Розумним і підступним, мудрим військово-політичним стратегом, плани якого не обмежуються півостровом. Та й, якщо бути об’єктивними, то анексію Криму можна назвати блискучою військово-політичною операцією, за яку головнокомандувач заслуговує присвоєння чергового військового звання. Але і це високе звання, думаю, не задовольнить його амбіції.
І сьогодні нам лише залишається розуміти, що ніхто, крім нас, не захистить і не розбудує Україну. Адже, як би ми не хотіли, та війна нависла над нашою країною. І ми продовжуємо жити в очікуванні нерівного бою, обмануті цілим світом. Тому давайте хоча б не допомагати ворогам розвалювати нашу країну.
