Ну що, друзі, обрали ми нарешті президента, та ще так небачено швидко, усього в один тур. Спробував один раз залізти на трактор, та й дали йому карт-бланш на швидкі дії. Від оперативності Гаранта залежить, скільки разів неоголошена війна загляне до міст і сіл у вигляді похоронів солдат, так як вона вперше за довгий час прийшла в наше спокійне і тихе містечко.
Та хто б не був президентом, він, однозначно, діятиме обачніше за свого попередника. Крок вліво, крок вправо — і новий Майдан! Для тих, хто не зрозумів, влада, НАСПРАВДІ, належить народу. І не тому народу, який представляють різноманітні начальники всіх рангів, а людям, що їх обирають. Звичайно, дуже б хотілося, щоб виборці не «велися» на дешеву акторську гру в камеру, на біганину з вилами та інвалідні візки. Хоч би як комусь не було шкода, та період пустопорожніх обіцянок скінчився. Пообіцяв — зробив, а не зробив — геть із пляжу!
«Мій голос, ні на що не впливає», «усі однакові» — забудьте подібні вислови. Це — психологія рабів. Не всі однакові. Є люди совісні. І саме такими можна і потрібно замінити негідників. А якщо немає вибору, то є простий шлях примусити поганого керівника бути обачнішим у своїх діях із совістю. Постійно нагадувати, що його посада — це, у першу чергу, відповідальність перед людьми, а не влада над ними.
Хоч наш президент — «у шоколаді» (у всіх сенсах), нам це ще довго не світить. Це ж не голлівудський фільм, де раз — і все добре.Та нам є для кого жити, для кого будувати краще майбутнє. А тому давайте наберемося терпіння. Терпіння, а не смиренності.
