Днями засуджені жінки Надержинщинської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області (№65) переглянули документальний фільм патріотичного змісту, створений телевізійною компанією «1+1» - «Зима, що нас змінила».
Цей захід було спрямовано на виховання у засуджених почуття патріотизму, утвердження ідеї єдності українського народу, поваги до історичного минулого народу, його героїчної боротьби за незалежність.
Під час перегляду фільму відчувалося хвилювання - всіх переповнювали емоціїї. Зосередивши погляд на екрані, глядачі побачили, як прикрившись дерев’яними щитами, герої пішли назустріч озброєним до зубів рейдерам, що оточили головну площу країни з усіх трьох боків. Із мужнім спокоєм у серці та прохолодною тривогою в очах, вони були закуті в панцир тяжко здобутої, але незламної віри.
Минуло майже три місяці від початку протестів і уже, мабуть, ні в кого немає сумнівів, хто ці герої. Небесна Сотня. Ті, хто віддали життя за кожного з нас. Після загибелі скількох людей вигуки «Слава Україні! Героям Слава!» перестали бути просто вітанням. Це віддання шани найкращим, котрі в найважливіший момент пожертвували собою заради кращого життя усіх в цій країні, -це засвідчення справжнього подвигу.
Все стало на свої місця. Проте не лише «Слава Україні! Героям Слава!» набуло нового й точнішого змісту. Тепер зрозуміло, що «Слава – політичній нації», що «смерті ворогам» хочеться багатьом і досі, коли перед очима зринають кадри із вбитими та пораненими героями. Що «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – це не просто абстрактні слова з гімну. Врешті-решт, що Майдан Незалежності – справді те місце, де здобували свою свободу.
Це дивне, неймовірне місце, потужна точка енергії нашого народу, де встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і відвагу.
Ми повинні докласти усіх зусиль, щоб добитися справедливого суду для тих, хто винен у смертях, каліцтвах та інших злочинах проти нашого народу. Але гуртуватися маємо не довкола ненависті, а довкола любові, довкола вищої мети.
Такою має стати побудова нової держави, тієї, котру бачили в своїх мріях загиблі герої і за котру вони віддали життя. Ми мусимо зробити все, щоб таке більше ніколи повторилося і ніхто не вмирав. Щоб герої не відправлялися на небеса передчасно, а трудилися і жили на радість рідним та близьким, мирно й щасливо.
Ці люди загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.
Сьогодні на «вулицях смерті» лежать кілометри квітів, а над заквітчаними барикадами, на Майдані Незалежності, горять архіпелаги незримих світів.
Але герої не вмирають! Вони назавжди залишаться в наших серцях.
Слава та вічна пам’ять Небесній Сотні!
