Днями в Кременчуцькій виховній колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області відкрили Українську Світлицю. Немає в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій зросла.
Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве, духовне середовище, наповнюючи його своєрідними звичаями, ритуалами. Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але і в його історичному минулому.
В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, свій родовід, карається людьми і Богом. Він блукає по світі як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.
- Щоб по-справжньому любити рідний край, бути гідним патріотом своєї Батьківщини, необхідно вивчати його історію, мову, культуру, - зазначає начальник виховної колонії Юрій Величко.
За ініціативи начальника територіального управління в Полтавській області Миколи Ісаєва співробітники разом з вихованцями виховної колонії власними зусиллями створили кімнату-музей «Українська світлиця». Тут зібралися взірці давнього одягу, побутові речі, ікони, посуд, засоби ткацьких знарядь. Кожний, хто заходить в кімнату поринає у світ давнього побуту наших предків, усвідомлює, що він – українець, що в нього є своя рідна Батьківщина.
Центральне місце у Світлиці, як і в будь-якій українській хаті, займає піч. Це для сучасної людини піч втратила своє сак¬ральне значення, стала лише засобом для приготування їжі. Наші ж предки вважали піч священним родинним вогнищем. Її розма¬льовували різними візерунками, які захищали житло. Рослинні орнаменти – гілки вгору, символізували щастя, добробут, життя; а гілки донизу – пам'ять про померлих родичів, обов’язково – півники, що були символами достатку, щастя, сімейного затишку. Якщо в хаті були неодружені діти, то зображували гніздо.
Здавна в нашого народу існує звичай: гостя садовили в найпочеснішому місці. А таким місцем в Світлиці є покуть, або красний кут. У визначні свята на покуті урочисто встановлювали Дідуха, тобто Духа дідів і предків. Із покутем пов`язані найурочистіші та найвизначніші події у житті людини: родини, весілля. Це було традиційне місце господаря оселі. Там же у Світлиці розташовувався іконостас, перед яким молилися та просили захисту. Перед іконостасом стоїть свічка та лежить Молитвослов і Біблія.
Під покутем розмістили стіл, який символізує добробут родини. Дерев’яна скриня, в якій зберігається одяг, коштовні речі, прикраси. Недалеко від печі співробітники розмістили дерев’я¬ний настил, який раніше називали поликом. Спали на цьому ліжку переважно вночі, а вдень застеляли кольоровими килимками, що створювало особливий затишок у хаті.
У кімнаті знаходиться колиска для немовляти. Біля неї розкладені рослини для міцного сну дитини.
Безперечно, найкоштовнішою прикрасою Світлиці є ви¬шиті й мережані рушники, які були оберегами для українців. Рушники мали в давнину різне призначення. Буденні використовували у побуті, святкові призначалися для заручин, на рушник ставали молодята, рушник давала мати синові в дорогу. Найдавнішими у Світлиці є полотняні рушники, вишиті червоно – чорними нитками. На рушниках переважає квітковий орнамент.
В усі часи оберегом для людини був одяг, який теж зберігається у Світлиці. Одяг захищав, як від холоду, так і від злого ока. Вишиванка служила оберегом: обов`язково вишивався комір сорочки, манжети рукавів. Одяг літніх жінок мав стриманий характер, голова замужніх жінок була обов’язково покрита. У молодих жінок сорочки були пошиті з тонкої тканини, краще і щедріше прикрашені вишивкою. Дуже різноманітний, із особливостями у кожному регіоні, чоловічий одяг мав суттєво єдину основу - полотняні штани і натільну сорочку з обов’язковою вишивкою. Дитячий одяг складався із сорочки, а трохи пізніше із полотняних штанів.
Для виготовлення ниток, з яких ткали полотно використовувалася прядка. Для цього бралися грубі конопляні волокна,тому і полотно виходило міцним та довго слугувало.
Щиро запрошуємо відвідати народознавчу кімнату та згадати минуле наших дідів, прадідів, вдихнути запах м’яти, чебрецю, любистку, відпочити душею і одержати задоволення від побаченого.
