Протягом тижня до автора цих рядків звернулося двоє людей. Конкретніше, до редакції надійшов лист від мешканки райцентру, інший, кобелячанин, розпочав розмову прямо на вулиці. У обох були схожі претензії. Сформулювати їх можна таким чином: «Не критикуйте українську владу і президента Порошенка. Адже зараз війна і робити цього не можна. А владі й президенту потрібно дати час. Мовляв, їх життя навчить».
Що можна сказати з цього приводу? Можливо, якесь абстрактне «життя» когось абстрактного і маловідомого широкому загалу чомусь і вчить. А в реальному світі все відбувається дещо інакше.
У зв’язку з такими претензіями пригадав розмову зі своїм російським другом. Саме другом, хоча й громадянином Російської Федерації. Він, на відміну від більшості своїх співгромадян, намагається критично сприймати інформацію, яку йому подають, та відділяти пропаганду від реального стану речей. У свій час, ще на початку анексії Криму, мій російський друг сказав: «Та не переймайся ти так щодо війни. Нічого не буде. Ну покричать Обама з Путіном один на одного. Ну поміряються, як хлопчики в дитсадку, своїми «бубусиками». І все на цьому закінчиться».
Судячи з подальшого розвитку подій, два хлопчики отими штукенціями таки помірялись. І той, який самбіст, побачив, що у нього таки менша. І від образи та не надто великого розуму почав її розтягувати. І тягне до цього часу. А у величезній країні немає дядька, тітки чи групи людей, які б сказали хлопчині: «Не тягни, бо відірвеш. Воно само виросте, якщо природа так розпорядиться. А як і не виросте, то можна бути щасливим, навіть якщо твоя штукенція менша, ніж у сусіда».
І можна було б наплювати на маленького хлопчика з маленькою штукою. Адже він живе в іншій державі. Та справа в тому, що у нього є атомна бомба. І, судячи з усього, немає в його державі достатньої кількості людей, які б у свій час зупинили малого, пристрожили і навчили. Напевно, думали: «Та нехай дитя бавиться, воно ж мале, якщо шкоди наробить, то невеликої. А далі він виросте і життя його всьому навчить».
Ну, і що вийшло? Тепер і ми, і увесь світ із страхом чекаємо, чи відірветься «бубусь» у маленького Вовчика.
Так от, шановні, є всі підстави думати, що ми можемо виростити своїх українських Вовчиків, якщо мовчатимемо, як вони крадуть у армії, «пиляють» бюджет, обдурюють співгромадян. А щодо заборони критики під час війни… Так вона, війна, може продовжуватись до безкінечності. Адже на ній не тільки вбивають, а й заробляють величезні гроші.
