Вхід | Реєстрація

Мовчання ягнят

Мовчання ягнят
18-ій річниці України присвячується В переддень 18-річного знущання української влади над своїм народом, мені спало на думку написати статтю в газету. І цим підбити своєрідні підсумки того, що відбувається в нашій країні. Хочеться написати про людей, про владу, міліцію, суд, прокуратуру, курники, проституток, журналістів, демократію, свободу, моральність і аморальність, про партії та їх лідерів та про все, що бачив і про що думаю. Майже завжди, коли готуюсь написати статтю, в голові витаaє багато правильних думок, які ніби складаються в грамотне оповідання. Тільки берешся за перо, ці думки кудись відлітають, слова розсипаються, і складається враження, що й писати нічого і ні про що. Професіонали-письменники кажуть, що Муза – жінка легкої поведінки, і щоб її до себе привернути, треба випити хоча б сто грам горілки. Але я не професіональний письменник, тому буду писати без горілки, що Бог пошле. А чому ж Муза – жінка легкої поведінки? Та тому, що деякі видатні письменники, дійсно талановиті, використовують її, щоб возвеличувати, прикрашати нікчемність та бездіяльність влади. Не вірите? Та візьміть будь-яку державну газету і ви там прочитаєте, як смачно подається, припудрюється і підсолоджується весь безлад, що відбувається в країні. А прості люди підсвідомо виставляються лінивими дурнями, які не хочуть працювати. І вся ця брехня в державній пресі друкується на наші з вами гроші. На гроші, взяті з податку дрібного підприємця, який мерзне на ринку, з податку шахтаря, який гине в забої, селянина, який гибіє в полі. А головний редактор державної газети катається на нашому ж автомобілі повз зруйновані села і бреше, бреше, бреше про процвітання, добробут і благоустрій. Вони називають відверте знущання влади над людьми – негараздами, а пограбування всього народу – демократією та ринковими відносинами. Інколи в державних газетах друкують фото замордованих непосильною працею робітників і селян. Та ще й підписують, що ось він пропрацював 50 років. А в наступному номері ви про нього прочитаєте розширений некролог. І знову буде його фотографія. Про державну пресу я негативно висловлююсь не тому, що тільки мені одному не задовольнили законні вимоги, відмовивши в публікації. Якщо не вірите, спробуйте самі. Зверніться у державну газету із своїми претензіями до влади і подивіться, що з цього вийде. З незалежною пресою легше. Там дають висловитись всім. І тим, хто хвалить, і тим, хто критикує. І головне, що це робиться без бюрократичної тяганини. Можна й штатним кореспондентом стати й «різати» в очі правду-матку. Скоро такий дописувач з’явиться в Козельщанському районі. І ним буду я, Олександр Андрейко. Тому що вже три роки розглядається в козельщанському районному суді мій позов до Кобеляцької лікарні по факту неякісного лікування мого неповнолітнього сина. Бачу, що доведеться переїжджати жити в Козельщину, щоб судитись було легше. Одночасно й статті про козельщанське життя-буття писатиму. Ну про журналістів, пресу, «свободу слова» ми поговорили. Тепер я хочу написати про проституток, не політичних, а простих. В одному з номерів «ЕХО» прочитав статтю «Кицюня», в якій йшла мова про повій, про ціни на їх послуги, спосіб життя і мислення. Я відразу ж сів писати відгук, мовляв, як це так, куди дивиться влада, міліція. В «свободній» демократичній державі, в районі, де всі моралісти, і таке негативне явище має місце прямо на дорозі і в закладах «общепіта». Це ж виходить, що повії руками і губами торкаються до чужого тіла, а потім до стаканів, виделок, тарілок та ложок. Та чомусь відклав я цю статтю в шухляду. Думаю, почекаю, як відреагує на цю «Кицюню» «общєство» – чи будуть обурюватись люди, писати гнівні статті тощо. Мовчок! Нікого ця тема не хвилює, ніхто не відгукнувся. Значить «общєству» таке явище, як проституція, до вподоби, воно йому не заважає і нікого не хвилює. І я подумав, що раз так, то можна було цю проституцію використати в інших цілях – для наповнювання бюджету. А що тут поганого? Може ж, наприклад, керувати міліцією той, хто вбив чи побив людину? А що тут такого? «Общєство» ковтає таку подію залюбки, зустрічає і проводжає мовчанкою. Так чого ж не можна в тяжкий для країни і району час тимчасово, а той назавжди» легалізувати проституцію. Зібрати нараду, круглий стіл, розробити план, дати доручення санстанції, міліції, головному лікарю – і в «добрий путь». «Благо дєло», що через наш район проходить траса Київ-Дніпропетровськ. Можна було б обабіч траси в кукурудзі наставити ліжок, посадити касира, охорону, встановити чергування. І я думаю діло б «пішло». Якби в районі з’явились такі послуги, змінилися б всі транспортні потоки. Всі фури поїхали б через Кобеляцький район. Я не знаю чого кореспондент «ЕХО» так мляво описав у статті «Кицюня» проблему проституції в Кобеляцькому районі. Можливо в нього не було 150 гривень на той момент. Але я вважаю, що цій темі треба було б приділити більше уваги. Вивчити її глибше і ширше, і з різних, так би мовити, сторін. Адже зараз основне – це наповнення бюджету будь-яким шляхом. Як не пустять депутати в район «курники», то що тоді робити? Як жити далі? Може повії допоможуть? Воно і гроші в бюджет, і екології легше. Друге питання – це вступ у велику Європу. В цьому нам теж допоможуть повії. В багатьох європейських країнах проституція легалізована. Держава отримує від цього значний прибуток. Проститутками там працюють все ті ж українки з полтавських, київських, житомирських сіл. Так для чого кудись їхати, як можна все організувати вдома? А влада скоординує і підтримає. Та що там підтримає, може прийняти активну участь. В Європу нас скоріше приймуть! Уявіть собі – горілка своя є, б… чи, вибачте, проститутки свої є – так чого ж нас в Європу не прийняти. А робочі місця є? От їх і не вистачає. У нас же в Україні мільйон робочих місць ось уже п’ять років створюють. А вистачає їх лише у повій і держчиновників. Заходиш до чиновника в кабінет: – Робочі місця є? – Є-е-е-е!!! – каже чиновник і показує свій зад. Ось, мовляв, робоче місце. Ми вам обіцяли, що створимо мільйон робочих місць, але не сказали для кого. А вони є – для кумів, сватів, дітей своїх та племінників. Нас весь час сватають у вільну, моральну Європу. Де ж вона моральна і світла, якщо там легалізована проституція (читай работоргівля), де вимордовують десятки тисяч українських жінок? Яка ж це мораль, коли в Європарламенті засідають гомосексуалісти? Нам також привозять в Україну якогось гоміка за мільйони доларів і він співає. Слухайте його. Він вас вчитиме своїм співом культурі. А ми йому – мільйон доларів. Якщо не бюджетних, то вкрадених з бюджету. Поряд, за 15 кілометрів від Кобеляк, в білицькому Будинку культури є прекрасний хор, танцювальний ансамбль. Його учасникам інколи дають по 100 гривень на всіх. А як дадуть 200 гривень, то розтрублять на весь район. Такі колективи є і в Радянському, Світлогірському, Кунівці та інших селах. Це осередки дійсно української культури. Отаких треба підтримувати матеріально. Для творчої людини матеріальний стимул є одним із основних факторів. Всі ці розмови та белькотіння влади про духовність і патріотизм вже ні в кого не викликають довіри. Розмови тягнуться довго, а результатів ніяких. Все дужче й дужче затягується зашморг на шиї українського народу. А тим часом фінансуються різні гомосексуалісти. А можливо це спеціально робиться? Щоб розплодити збоченців і керувати ними. Наберешся гріха, а в тебе в особовій справі вже записано, що ти спав з Грицьком, Миколою й Іваном. Ми це розкажемо на твоєму заводі, дружині, дітям і собаці. І що тоді? Чим більше буде людей, пригнічених, зкомпроментованих, «не таких», як інші, тим це вигідніше будь-якій владі. Молодь наївно думає – що це можна, що це прояв культури і свободи. Та це звичайне скотство. Сам Господь Бог знищив міста Содом і Гоморру. Я донедавна входив до лав Народної Партії, де лідером є Ю. Костенко. З дня виходу в світ цього номеру газети «ЕХО» я буду вважатись таким, що вибув з лав Української Народної Партії. Всі партії в нашій державі створені капіталістами. Перша мета – це захистити свій бізнес від нападок інших капіталістів. Люди при цьому використовуються як гарматне м’ясо. Друга мета – набравши політичної ваги, «нападати» на інших капіталістів, відбирати бізнес, підминати їх під себе. У кого в руках банки – в політичних партій. У кого в руках заводи, фабрики, ринки, ліси, озера, поля – у політичних партій. У кого в руках суди, прокуратура, міліція – у політичних партій. У кого в руках газети, телеканали, радіостанції –у політичних партій. А людям що? Тільки обіцянки та крихти з панського столу. От скажіть, поклавши руку на серце, якщо ви член якоїсь партії, хоч кому із вас допомогла ваша організація будь-чим в скрутну для вас хвилину? Та я впевнений – нікому і нічим. Усі потрібні були тільки за місяць перед виборами, щоб пролізти в парламент. На другий день після виборів ви вже ні до кого не достукаєтесь. Вас забудуть. В цю партію мене загітував вступити Олександр Кулик – засновник газети «Полтавська думка-2000», колишній керівник обласного осередку УНП. Я побачив, що цей чоловік справжній воїн. Крім цього, бувши на партійних конференціях, на з’їзді партії побачив, що там всі люди бідні, вдягнені просто, без шику. Я не бачив зажерливих, ситих морд. Тому й вирішив вступити в УНП, хоча й довго вагався. А пізніше Кулика не допустили до влади. Це було неможливим по тій причині, що він би не дав красти бюджетні кошти. Зате допустили до влади Солов’я, який, не довго думаючи, видав листа, яким рекомендував переслідувати людей, що часто пишуть звернення в органи влади. Цей лист теж є однією з причин мого виходу з УНП. За створення такого документу десь в Латвії чи Естонії Солов’я посадили б до в’язниці років на п’ять і він ніколи б не працював на керівних посадах. У «вільній» Україні чиновнику, який посягнув на Конституцію, на основні конституційні права і свободи громадян, не було аж нічого. Мій однопартієць Асадчев просто відкликав цього листа. Мені шкода однопартійців, їх мрій і сподівань на краще життя, які не здійснились. Знаю, що такі думки витають в головах громадян, які є членами інших партій. Просто їм соромно визнати себе обдуреними, покинутими партією напризволяще. Тому я закликаю всіх повторити мій вчинок – закиньте свої партбілети подалі і не забивайте голови різним непотрібом, живіть для себе. Вісімнадцять років суцільного обману. Вони жирували, а ви чекали кращого життя. Вони купляли фабрики і заводи, а ви економили на шматкові хліба. Їхні діти програють по 100 тисяч доларів в казино, а ви одягаєте себе і своїх дітей в «секонд-хенді». Вони з року в рік піднімають ціни на бензин, газ, цукор, хліб, молоко, а ви за них думаєте, переживаєте, лаєтесь із родичами та друзями – доказуєте, хто кращий – Янукович чи Ющенко. А вони жирують і сміються. Бо всі вони – одне кодло. Поміняються місцями і роблять ще гірше, ніж було. Партії витрачають мільйони і мільярди на агітацію, на різні папірці, а люди мруть з голоду. Нас дурили в дев’яності роки, казали що все приватизуємо, буде ефективніше управління і взагалі все буде «луччіше». Де та «луччіше»! Тепер бичують людей цінами на газ, електроенергію, бензин (він в Кобеляках дорожчий ніж в Нью-Йорку). Казали, буде контроль громадськості, контроль суспільства. Який там контроль і якої громадськості?! Людей зробили німим бидлом. Як проконтролюєш і вплинеш на капіталіста? Він викличе міліцію, дадуть по спині гумовим кийком і будеш бігти босий до Іванівки. А знайдуть тебе в лісі під Дніпропетровськом, сидітимеш на верхівці сосни. Оце тобі і весь контроль. Усе в приватних руках і всі в приватних руках. Тепер я хотів поговорити про суд, прокуратуру та міліцію. В моєму розумінні – це 3-головий дракон. Хоча в казках пишуть, якщо відрубати одну голову то виросте нова. То у вільній Україні, якщо ти захочеш збороти, добитися справедливості хоч проти однієї з цих структур, ти не встигнеш, умовно кажучи, підняти свій меч – від тебе залишиться купка попелу. Безкарність судів у вільній Україні можна прирівняти до геноциду народу. Суддя може ходити по головах людей, брехати, принижувати, виносити завідомо незаконні рішення, брати хабарі – і йому за це нічого не буде. Якщо його й покарають, то тільки тоді, коли заважатиме боротьбі одного кодла з іншим. Як знаменитого Зварича приміром. Цього «західняка» «прищучила» донецька генеральна прокуратура. А в Донецьку, що таких зваричів немає? Його схватили не за те, що він брав хабарі, а за те, що він був головою Апеляційного суду в Західному регіоні України Вже три роки Козельщанський районний суд «розглядає» мій позов до Кобеляцької лікарні відносно неякісного лікування сина. В лютому 2009 року суд призначив графологічну експертизу за моїм клопотанням, так як в «Журналі травматологічного відділення» кобеляцької ЦРЛ були зроблені виправлення записів. Я дзвоню в квітні в суд і питаю: «Ну, як там експертиза?» Мені голова суду Самосьонок каже: «Ви знаєте, така біда, «Журнал» з експертизи вернули, бо в нас не було конверта, щоб вам прислати рахунок за експертизу на суму тисяча сорок гривень (лікарі виправляли, а я повинен платити), тому нам все повернули. Тепер я в серпні призначу судове засідання». Але перенесли на жовтень, бо суддя пішов у відпустку. «Ітого» на 10 місяців суддя Самосьонок затягнув розгляд мого позову. Зрозуміли, як у нас суди захищають права дітей? Взагалі, я недавно перерахував всі судові засідання, які відбулися за моїми позовними заявами та скаргами з 2003 року в різних судах відносно неякісного лікування сина – вийшло 148 судових засідань. В обласну прокуратуру було написано 200 заяв та скарг. Дослідча прокуратура органами прокуратури проводилася 6 років. Отакі у нас «захиснички» прав і свобод. Зате в одній з українських газет опублікували фото в «трусиках танга» голови Верховного Суду України Василя Онопенка на відпочинку (за який він заплатив 32 тисячі гривень). Місячна зарплата цього судді до 25 тисяч гривень. Отже, для українців головне – які в чиновника труси і який в нього зад. Я купив «Закон України про прокуратуру» з метою взнати, як можна по закону покарати прокурора за знущання, за бездіяльність. Та в законі цьому нічого не знайшов – одні пільги та допомоги. Виходячи з цього, прокурора не «достать», ні по закону, ні по беззаконню. Вони цим користуються і, що хочуть те й творять. Правда, недавно Президент Ющенко вперше за 5 років розповів нам про те, що він «в курсі», що прокурори їздять в ліс з дівчатами. Розповів і пішов спати. Що я вам скажу? Поодинці ми безсилі воювати проти прокуратури. Її влада різних рівнів підтримує. А все через що? Та тому, що пов’язані всі між собою круговою порукою. У міліції є два чемодани компромату на сільських голів, депутатів та різних чиновників. А в прокурора в підвалі стоїть сейф повний «бумажок» з компроматом на міліціонерів. А районні депутати-партєйці п’ють із своїми обласними колегами, котрі мають бізнеси і знають, які хабарі беруть прокурори. Бо самі ж їх і дають. Ось так все і пов’язано. А кілька років тому наша «геніальна» українська влада придумала ще один спосіб, як зробити хохлів ще більш покірними і мовчазними. Вони взяли і через банки нароздавали наївним селянам та робітникам кредитів. Банкіри аж із шкури пнулися, так кричали: «Живи сьогодні! Купляй машину луччу чим у Ванька! Купляй квартиру більшу, чим у Семена!». І народ ломонувся по ті кредити. А тепер частина з того народу або в петлю лізе, або за ніж чи пістолет береться. А всі ті великорозумні і великопатріотичні партійні лідери в той час мовчали, як води у рот набрали. Ніби не розуміли, що народ заганяють у кабалу. Та все вони розуміли! Знають вони, що пригніченими боржниками легше керувати. Щось не так вказав – геть з роботи. Причину найдуть, так звана криза все спише. А в тебе два кредити на шиї. Так що мовчи і сопи в дві дірочки. Які підсумки написаного? Дуже важко на душі від того, що відбувається в нашому районі та в країні в цілому. Абсолютно ніяких змін на краще за останні п’ять років не відбулося. Все робиться ніби так, щоб люди ненавиділи те, що пов’язане з незалежною Україною. В той же час немає ніякої конкретної програми, шляху виходу не тільки з так званої кризи, а й в загалі з цього безладу, що твориться в країні. Часто коли бачу, як вихователь чи вчитель веде колону діток думаю і переживаю з приводу їх майбутньої долі. Невже і їм доведеться переживати таку колотнечу, злидні, пошуки роботи і засобів для виживання. До яких пір буде ця «боротьба?» Одні злодії виходять на сцену і кажуть: «Ой, як важко, треба боротись». Виходять другі, кажуть те ж саме. Хто ворог, хто заважає – невідомо. Всі вороги і всі друзі – всі вболівають за щастя народу вісімнадцять років. А щастя все далі й далі. Про все це писав ще двісті років тому в своїх віршах Тарас Шевченко. Але з тих пір нічого не змінилося, ні поведінка людей, ні методи правління. Влада нібито вітає Тараса Шевченка. На ювілеях кажуть, що це наш геній. А потім заходять в кабінети і як двісті років тому пригноблюють людей, знущаються над ними. А люди мовчать, як ягнята готові до зарізу. Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть. А що може зробити одна людина? Коли інші навіть не роблять висновків зі слів Генія українського народу. Я колись сам стояв під стіною адміністрації з плакатом «Геть головного лікаря!». І ніхто мене не підтримав. Хоча незадоволених дуже багато. Навпаки – тільки сміялись. Немає в нас солідарності, люди не готові до європейських форм протесту. Я зрозумів, що земляки соромляться протестувати не тільки в формі пікетів, мітингів і демонстрацій. Їм соромно навіть висловлювати свою думку через пресу. Люди навіть готові померти, забути всі кривди, образи, смерть своїх рідних, але публічно і слова не скажуть проти своїх кривдників. Ось що зробили страх і безсилля. В даному випадку ніхто взагалі нічого не зможе вдіяти. Люди самі обирають свою долю. Вони, як стадо овець йдуть на бойню. А ведуть їх козли.

Автор: Олександр Андрейко, координатор громадської ініціативи «Зупинимо геноцид українського народу»

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини України та Полтавщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook
28 серпня 2009, 12:32 | Кобеляки | Політика
Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
Вам необхідно зареєструватися, або увійти під своїм логіном




Завантажуємо курс валют

Зачекайте, йде завантаження...

Логін:
Пароль:
запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Шановні водії!

У зв’язку зі значним погіршенням погодних умов та сильної хуртовини частина траси Р-52 у Царичанському районі являєтсья непридатною до використання!

Служба порятунку звертає Вашу увагу на те, що вирушаючи у таку погоду в дорогу Ви йдете на це на свій страх і ризик - у випадку неможливості вибратися із снігових заметів на дорогах чекати допомогу можливо прийдеться досить довго.

Тому рекомендується відмовитися від подорожей автомобілем до стабілізації ситуації