Почитаєш сумні прогнози деяких моїх колег щодо майбутнього України і, їй Богу, так тоскно на душі стає, що хоч вішайся. «Корупцію не подолали! Війна іде! Реформи не почали! Долар росте! Економіка валиться! Держави завтра не буде!!!». Страшно? Страшно. Куди не кинься — суцільне розчарування. Хоч збирай речі та емігруй закордон. Невже все дійсно настільки безпросвітно та безнадійно?
Нічого подібного. Згадайте початок зими 2013-го і зародження київського Майдану. Тоді всі оті фахівці, експерти і політологи із розумним виглядом віщали, що народний протест довго не протримається, що Янукович просидить у кріслі президента до 2015‑го, що структура Партії Регіонів, яку вибудували по усій країні, — міцна і незламна. Але розумні експерти та журналісти не врахували фактору українських патріотів, яких у державі несподівано виявилося досить багато. Не врахували українського духу (якого не можна помацати руками) та високої самоорганізації людей. І Майдан переміг, Янукович втік, а Партія Регіонів посипалася в один день.
Згадайте весну 2014-го і початок бойових дій на Сході. Найбільші песимісти прогнозували, що на 9 травня Путін проведе парад на Майдані Незалежності. Інші сумно констатували, що українська армія — ненавчена, неозброєна, незабезпечена і просто не зможе воювати. Проте, на диво, у нашій, здавалося б, геть зневіреній, роз’їденій корупцією та майже розкраденій «регіоналами» країні, знайшлися люди, які побажали взяти в руки зброю і вчитися воювати за свою Батьківщину. Знайшлися люди, які збирали по 50 гривень і купували для армії все: від тепловізорів та біноклів до снайперських гвинтівок та БТРів. Знайшлися люди, які виявилися готовими забезпечувати армію продуктами, одягом, бронежилетами, касками та усім іншим, не чекаючи, доки про це потурбується держава. І в України з’явилася справжня армія (ба, навіть власні «кіборги»), а Путін разом із своєю імперією не зміг за місяці боїв взяти навіть одного аеропорту.
Що буде з Україною далі? Так, влада намагатиметься затягти із реформами. Так, спробує залишити більшість корупційних схем, які давали «властьімущім» мільйонні (чи мільярдні?) прибутки. Так, буде продовжувати (уже звично) брехати про нове життя. Проте робити це вийде зовсім не довго. Адже фактор українців уже нікуди не зникне. А справжній громадянин розуміє, що держава — це не Порошенко, Яценюк та Гройсман. Вони — лише люди, які тимчасово отримали в Україні владні повноваження. Держава — це сотні та тисячі людей, готових воювати, працювати та жити задля України. І якщо влада не захоче (чи просто не зможе) змінити країну, то ці люди змінять її власноруч. Так, як звикли робити все у цьому житті. Тому не сумнівайтеся, бо все у нас обов’язково буде добре.
