19 січня цього року обійшлося без морозу. І це стало додатковим стимулом для десятків бажаючих покупатися на свято у Ворсклі. А дехто, відчайдушний і загартований, не вилазив із води кілька хвилин.
«Батюшка покропив — і купатися не треба»
На цьогорічне Водохреще природа відступає від звичних принципів. Ніяких «хрещенських» морозів не спостерігається. Зранку 19‑го січня — сиро і волого, але не морозно. І сотні новосанжарців звично йдуть святити воду.
На березі Ворскли вже стоїть вирубаний із льоду хрест. Поруч спускаються у воду дерев’яні східці для тих, хто побажає зануритись у річку. Неподалік звично чергують еменесники: у повному спорядженні та з рятувальним колом.
Тим часом на центральному пляжі починається служба, яку традиційно, як і щороку, проводить отець Миколай Улинець. Асистує йому священик Дарій Харьо. Доки Миколай звертається із словами молитви до вірян, Дарій прямує до річки і тричі занурює у воду срібний хрест: вода освячена. Тепер можна і купатися, і кропити баночки-скляночки, принесені новосанжарцями.
— Я не дуже у це вірю, — скептично посміхається один із новосанжарців, котрі спостерігаються за тим, як священик із хрестом прямує до гурту людей. — Ви самі подумайте: середина зими, вода холодна. Усі оті бактерії просто опускаються донизу. Цим і пояснюється нібито чудодійне очищення води.
— Це — наука! А речі духовні неможливо пояснити через матеріальні приклади, — відповідає йому інший.
Більшість новосанжарців із нетерпінням чекають, коли до них дійде черга на освячення води.
Отець Дарій із помічниками йде колом і щедро кропить і самих людей, і принесені ними сумки із різними ємностями.
— Ось батюшка покропив — і купатися не треба! — радісно говорить сусідці одна бабуся.
Коли священик проходить колом далі, його помічнику вкидають у сумку купюри різного номіналу. Одна подружня пара деякий час з’ясовує: разом їм платити за освячення, чи окремо. Потім знаходять компроміс.
— Ти кидай собі, а я — собі! — вирішує жінка.
Доки отець Дарій обходить великим колом по пляжу, люди, яким він уже посвятив воду, розходяться. Хоча частина старших людей зауважує: стояти на місці потрібно до закінчення служби і освячення. Утім, додому поспішають не всі новосанжарці. Значна частина з них прямує до річки, щоб подивитись на бажаючих покупатись у крижаній воді. Подібне шоу щороку збирає чимало як учасників, так і глядачів.
«Куди отой бобер поплив?»
Цього року бажаючих скупатись на Водохреще було, напевно, ще більше, ніж торік. Хлопці та дівчата, чоловіки та жінки і навіть люди старшого віку без особливого страху та сумнівів заходили у зимові ворсклянські води. Дехто поспішав швидко пірнути три рази і джмілем вилетіти на берег, а хтось намагався дотриматися традицій — і після кожного занурення старанно хрестився тремтячою від холоду рукою.
Найбільший же фурор цього року викликав виконуючий обов’язки голови райдержадміністрації Роман Павличенко. Він зайшов кладкою у воду і замість того, щоб швидко окунутись та вискочити на берег, раптом… поплив кудись угору проти течії.
— Куди отой бобер поплив? — упівголоса стривожено запитав один із рятувальників. — А якщо судорога схопить?
Та зимовому плавцю вода, схоже, була до вподоби. Він кілька хвилин поплавав, ніби на вулиці був червень, а не січень, і спокійно, не поспішаючи вибрався на берег. Дехто із глядачів зустрічав його вихід оплесками.
— Я вже чотирнадцять років купаюся щоранку, — пояснює Роман Павличенко, вже ставши на берег. — Зараз можу у холодній воді плавати до восьми хвилин. Так що я міг би і довше поплавати, але вирішив більше не хвилювати рятувальників.
Не зраджує традиції купатися на Водохреще і Андрій Река, тепер уже нардеп, який цього року у річку заходить разом із двома онуками, Іваном та Андрієм.
Надивившись на плавців та пірнальників, більшість новосанжарців розходяться по домівках, несучи посуд із тепер уже святою водою. Вона стоятиме у хатах цілий рік, аж до нового Водохреща.
