У селі — класичний для України конфлікт навколо межі земельної ділянки. Розв’язати його можна в залі суду. Або шляхом взаємних поступок.
Підґрунтя для цього конфлікту було закладене ще у 2002‑му році. Тоді сім’я Клименків приватизувала 0,35 гектара землі. Після цього люди виїхали в Кобеляки, а будинок, у якому жили, благополучно продали. Звичайно ж, разом із приватизованою землею. Нові власники переїхали у Свічкареве із Хмельницької області. Звичайні роботящі люди обжилися на новому місці, знайшли собі роботу. Жили мирно і спокійно, ні з ким не конфліктуючи. Аж доки не настала весна 2015‑го року. Між сім’єю Пшеничних і декількома односельцями спалахнув конфлікт, іскра якого була закладена в далекому 2002‑му році.
Справа в тому, що поряд із садибою Пшеничних розташована земельна ділянка, яку 12 мешканців Свічкаревого використовували під городи. І все б нічого, але заїхати на неї можна лише через їх дворище. Багато років поспіль це питання вирішувалось досить просто: Клименки, потім Пшеничні восени і навесні дозволяли трактору проїжджати через свій двір. А минулої осені люди посадили в цьому місці малину. І запропонували односельцям шукати інший шлях для заїзду. А його, цього шляху, просто немає. Обурені люди звернулися до сільської ради. Після цього мали намір звернутися до суду, аби відмінити незаконну, на їх думку, приватизацію. Та перед цим вирішили провести сходку. На зібрання запросили місцевих депутатів, сільського голову Надію Чепурко, землевпорядника Олександра Хайла та автора цих рядків.
Сходка зібралася о восьмій ранку. Одним із перших висловився депутат сільради Іван Кучерявенко: «Люди добрі, ви можете судитися з Пшеничними, але врахуйте при цьому кілька важливих моментів. По-перше, ніхто із нас не може знати, яке рішення прийме суд. Можуть відмінити приватизацію, а можуть і не відмінити. По-друге, і це головне, потрібно чітко усвідомлювати, що судова тяганина може продовжуватися роками. А вам через два тижні потрібно проводити культивацію. Тому я пропоную і закликаю обійтися без суду і вирішити конфлікт шляхом примирення». Почалося обговорення. Найактивнішими в ньому були Світлана Таран і сільський голова Надія Чепурко. Доки жінки дискутували, землевпорядник переміряв дворище Пшеничних. Таран заявила, що приватизація була незаконною і її потрібно відмінити. Надія Чепурко парирувала: «Ну, і які до мене можуть бути претензії? Я ж тоді ще не працювала сільським головою!» Урешті-решт з’явилась компромісна пропозиція. Пшеничні жертвують кількома «сотками» для проїзду, а їм «нарізають» землю в іншій частині дворища. Землевпорядник, після проведення замірів, підтвердив, що такий варіант можливий. Погодилась із пропозицією і Емілія Пшенична. Вона сказала: «Проти громади йти не будемо». Але зазначила при цьому: « Мені ж тепер потрібно нові документи виготовляти. А це гроші. Мені що, за власний рахунок це робити?»
Присутні одразу висловили готовність гуртом оплатити вартість виготовлення нових документів. Щоправда, при цьому ніхто не знав, скільки це буде коштувати. Одна із жінок сказала: «Думаю, по п’ятдесят гривень скинемось». Інша зауважила: «Ой, боюсь не вкладемось».
Того ж дня вдалося переговорити із фахівцями. Юрій Калюжний, керівник відділу Держкомзему у Кобеляцькому районі, та Олександр Ворона, співробітник підприємства «Алан-Зем», назвали пропозицію щодо мирного врегулювання конфлікту найбільш раціональним варіантом. Якщо доведеться змінювати лише один документ про приватизацію, то це обійдеться у 943 гривні. Це без врахування витрат на проїзд. Отож, у кращому разі тим дванадцятьом власникам земельних ділянок, зацікавленим у мирному вирішенні конфлікту, доведеться заплатити по сто гривень.
