Горе ніколи не буває очікуваним. Навіть у часи, коли триває війна. Тому важко передати словами той тягар моральний і фізичний, який довелося винести після страшної звістки про смерть мого племінника Саші Чирцова. І якби не допомога людей, яких раніше назвала б сторонніми, не знаю, чи справилась би з цією бідою.
Олександр Чирцов пішов із життя у 38 років. 15 квітні 2015 року Саша загинув на Донбасі. Він служив у батальйоні «Карпатська Січ», куди пішов добровольцем. У Саші залишилась 4‑річна донька.
Поховати Олександра Чирцова вирішили в Кобеляках. Чесно скажу, що навіть не уявляю, як би справилась із цим обов’язком самотужки. Та виявилось, що в Кобеляках дуже багато милосердних і готових прийти на допомогу людей. Вони не просто прийшли попрощатися з солдатом, який загинув у ім’я їх свободи. Величезний обсяг роботи з організації поховання виконали місцеві волонтери Таня Вільхова, Світлана Окань, Наташа Гук, Валентина Корецька, Наташа Бородіна, Зоя Михальченко. Усю необхідну допомогу надали і представники різних органів влади: райдержадміністрація, міська рада, військовий комісаріат. Усе, що потрібно, зробив директор кладовища Володимир Гречаний. Дуже допоміг фінансово орендар ринку Ігор Сорока. Усе було, як і належить: із відпіванням священиками, духовим оркестром. Прийшли сотні кобелячан.
Щиро дякую добрим і небайдужим землякам. Героям слава і слава всій нашій Україні!
