Телефонує знайомий. Говорить, що не може зв’язатися з нашим волонтером Юлією Солодкою, запитує, чи вона знаходиться у межах району. І так, між іншим, у розмові додає: «Я чув тут від людей, що вона, ну, під шумок, типу квартиру у Києві на цьому волонтерстві купила… Ні, я розумію, що це брехня, але люди балакають…»
Люди балакають… Сама Юля з цього приводу жартує так:
— Я на чотири квартири собі вже заробила. Тепер збираємось у чергову поїздку — буду заробляти на п’яту.
Уточню на вся випадок — це вона так іронізує.
І цікаво стає: як міркують оті самі люди, які балакають? Набирає, значить, Юля повний автобус консервації, сала у банках, картоплі у мішках, маскувальних сіток та теплих ковдр і далі що? Везе це все продавати на харківському ринку? Щоправда, з одного такого рейсу виторгу виходить небагато, тому Юля і їздить на Схід так часто, вже під півсотню разів, щоб якраз на п’ять квартир назбирати.
Так, тут справа така, волонтерство такий бізнес, що конкуренція у ньому не дуже висока. Кожній людині, яка сама не знає, але балакає, можна у будь-який зручний день взяти і стати волонтером. Збирати продукти, речі, кошти, знати по іменах усіх мобілізованих із першої, другої, третьої, а зараз вже й четвертої хвилі, відповідати щодня на десятки дзвінків. І слухати, як за спиною шепочуться: «А кажуть, ще одну квартиру купила…»
Добрі наші балакучі люди, це ж усе так просто. Сісти у мікроавтобус, проїхати кілька сотень кілометрів, опинитися на передовій і подивитися у очі нашим хлопцям. Щоправда, вони навряд чи будуть говорити вам про Юлині квартири. Хіба про те, як вона добиралася до них у найвіддаленіші точки зони АТО і привозила усе необхідне. Але ж вам нецікаво слухати такі розмови, правда ж? Про квартири якось цікавіше.
До речі, на досягнутому Юля зупинятися не збирається. Оскільки вже зараз є гостра потреба збиратися у поїздку в район Маріуполя, слід очікувати на придбання шостої віртуальної квартири. Далі буде…
