70 років минуло з тої травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов довгоочікуваний мир, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз.
Як символ всенародної вдячності і пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, горить полум’я Вічного вогню. Незгасно пламенить він дні і ночі на могилах воїнів. Це — вогонь пам’яті живих про загиблих, вогонь пам’яті серця.
І до Вічного вогню в урочисті дні і будні йдуть сивочолі ветерани, солдатські вдови, їхні діти, внуки. На жаль, ветеранів залишається все менше. У нас, у селі Сухинівка, залишився один ветеран — Олексій Максимович Литвин. Його життя — то історія цілого покоління.
Вони, ветерани, тоді були молодими хлопчаками, які жертвували собою за наше квітуче життя.
9 травня у Сухинівці відбувся мітинг. Були побоювання, що ніхто не прийде, тому що був дощ і холодно. Але ніякі примхи погоди не можуть загасити той біль у людському серці. На мітинг зібралась і молодь, і старше покоління. Присутні поклали до пам’ятника воїну-визволителю квіти і гірлянди. Вітали людей сільський голова Ігор Рябека, жіночий колектив «Криниченька». Звучали слова вдячності ветеранам війни, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-афганцям, учасникам АТО.
Ми думали, що мирне небо — вічне. І війна залишиться лише у пам’яті наших дідів. Зовсім незвично нам чути постріли сьогодні. А тим більше — хоронити синів. Зараз схід країни захищають і наші земляки. Поливають землю кров’ю, віддають найцінніше: життя. Щоб країна була сильною, вільною і мирною. Не можу не згадати про учасників АТО із Сухинівки: Анатолія Литвина, Сергія Єфімова, Павла Татарка, Юрія Фролова, Олександра Нечту, Миколу Литвина, Руслана Лебединського, Ігоря Руденка, Михайла Задорожнього, Дениса Браславця.
Вічно живим полум’ям горітиме священний вогонь людської пам’яті у серцях наших від покоління до покоління. Вічна слава героям!
