Члени новосанжарської «Самооборони Майдану» продовжують проходити вишколи у зоні АТО. Минулого тижня із Курахового повернулася чергова група активістів, які сім днів навчали навичків користування зброєю, екстремальної медицини та особливостей чергування на блокпостах.
«Полтавська січ» поповнює ряди
Після перших успішних поїздок на Схід і розповідей про них тут, на новосанжарській землі, на вишкіл у зону АТО вишикувалася ціла черга бажаючих. Чоловіки із «Самооборони» зрозуміли, що можна до безконечності сидіти вдома і розповідати про те, «як ми будемо бити кацапів, коли вони прийдуть до нас», а можна без розмов і пафосу зібратися і поїхати на Схід, щоб і бійцям-січовикам допомогти, і самим чогось навчитися.
22 травня у чергову поїздку вирушили семеро активістів із Нових Санжар, Кобеляк, Карлівки та Соколової Балки.
Кожну таку поїздку на «Січ» новосанжарський волонтер Юлія Солодка планує так, щоб дорогою завезти допомогу нашим землякам, які зараз несуть службу, охороняючи країну зі зброєю в руках. Цього разу вдалося заїхати в гості до старого знайомого Вадима Житника, який встиг побувати чи не в усіх гарячих точках фронту, а зараз тимчасово перебуває у Черкаському. Також завезли посилки і продукти іншому земляку-новосанжарцю Сергію Іванову. Їхніх «Градів» зараз немає на передньому краю, адже перемир’я забороняє використовувати реактивну артилерію. Але у разі потреби бійці готові зустріти можливий наступ сепаратистів. А про цей наступ на передовій зараз не говорить хіба що лінивий.
За наступний тиждень ми навідуємося до Сергія Іванова та його товаришів іще кілька разів. Привозимо питну воду і продукти, якими по-братському діляться добровольці з «Січі».
Не так, як у кіно
До речі, «Січ» цього разу зустрічає нас новою ротацією хлопців. Більшість із них — молоді. Усі, як на підбір, — освічені, навчені, патріотичні. Називають себе націоналістами і насправді є ними. Адже не лише говорять про любов до батьківщини, але й захищають її зі зброєю в руках.
Двоє таких юних побратимів на третій день нашого перебування на базі січовиків везуть нас на стрільби до місцевого полігону.
Близько двох годин опановуємо хитрощі стрільби з пістолета Макарова. За характеристикою, яку дають йому самі бійці, це далеко не найкращий за влучністю пістолет, якщо не найгірший. Проте і з нього наш інструктор «Кеш» із двадцяти метрів робить на мішені, так звану, «кучку» — п’ять пострілів лягають одне біля одного. Спочатку в активістів не все виходить при стрільбі з пістолета. Але після тренувань, роз’яснень інструктора щодо хвата пістолета, напруження і розслаблення рук у потрібний момент майже кожен із самооборонівців влучає у мішень п’ять з п’яти. І навіть робить потрібну «кучку».
Стріляти із автомата Калашникова набагато цікавіше. А і з ручного кулемета — тим більше. Інструктор одразу зауважує, що стріляти потрібно виключно одиничними пострілами. Тоді кулі лягають точно у ціль. Дійсно, прийнявши правильну стійку, один із учасників вишколу одна за одною відправляє дві кулі у центр мішені.
— А можна тепер чергою спробувати? — запитує в інструктора. Той іронічно посміхається і хитає головою. Але дозволяє перевести «калаш» у режим автоматичної стрільби і випустити по мішені цілий ріжок.
Після кількох довгих черг стрілець ставить автомат на запобіжник і йде до мішені, озброївшись маркером, аби обвести отвори, які утворили кулі. І одразу ж здивовано обертається до інструктора — у ціль влучили лише чотири кулі із тридцяти…
— Це те, про що я говорив, — посміхається «Кеш». — Чергами із автоматів стріляють лише у фільмах. У справжній перестрілці відстрілюються переважно одиничними або випускаючи по дві кулі за один раз: «бам-бам», «бам-бам».
Волонтери із «Січі»
Січовики не лише воюють у Пісках, тренують на базі та на полігоні, а ще й займаються своєрідним волонтерством. Так, одного дня разом із нашим земляком із Полтави на псевдо «Савур» ми відвозимо продукти родині з Мар’їнки, яка перебралася до Курахового подалі від війни. Двоє доньок і матір-інвалід вже доїдали останні сухарі, коли із ними познайомився Аркадій-«Савур». Дізнавшись про потреби родини, він разом із активістами завантажив у мікроавтобус «Січі» продукти і відвіз сім’ї переселенців.
— Ми, по можливості, намагаємося допомагати місцевим жителям, — пояснює «Савур» зворотною дорогою.
Слід зауважити, що частина місцевих відповідає воякам-добровольцям тим самим. Так, у дворі однієї з родин, які живуть у селі Красна, неподалік бази «січовиків», ми через день набираємо питну воду із свердловини. Господиня розповідає, що все життя живе на Донбасі, хоча родинні корені має… на Полтавщині.
— Ви знаєте, від цієї війни вже всі втомилися. Хочемо, щоб усе це швидше закінчилося. А хлопців наших, звичайно, підтримуємо. Вони ж нас тут захищають.
Від війни втомлюються не лише місцеві жителі, але і бійці-добровольці.
— З одного боку, цей Донбас уже в печінках сидить, — говорить один із молодих бійців, — а з другого боку — вже став майже рідним…
Після чергових семи днів на «Січі» ми повертаємося додому. Щоправда, не всі. Наш друг і побратим із Карлівки — «Степ» вирішує залишитися у Кураховому і вступити до лав «Карпатської Січі», аби з часом стати повноцінним бійцем добровольчого підрозділу. Його приклад планують у майбутньому наслідувати ще кілька членів «Самооборони».
