Днями автор став учасником цікавого діалогу, який відбувся у приміщенні Кобеляцького райвідділу внутрішніх справ. Розпочав його молодий міліціонер. Він запитав:
— А чому ви так мало пишете про об'єднання громад, про адміністративно-територіальну реформу?
— Ну, по-перше, не вважаю, що «ЕХО» про це мало пише. А, по-друге, дехто із читачів газети, у тому числі і люди з вищою освітою, навпаки, дорікають редакції надмірною увагою до цієї теми. Мовляв, та реформа нікого не цікавить, краще друкуйте більше анекдотів та рецептів.
Міліціонер був щиро здивований такою реакцією людей. Він сказав:
— Як це реформа нікого не цікавить? Це ж вирішується майбутня доля сіл, у яких ми живемо, та й доля усієї України в цілому.
У процесі розмови правоохоронець посилався на Європейську хартію місцевого самоврядування, цитував Конституцію України. Зокрема, згадував про її п’яту статтю. Це та, де записано: «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Подібна обізнаність у аспектах конституційного процесу і зацікавленість в тому, що відбувається в державі, не може не радувати. Радує й те, що про це говорять і міліціонер із райвідділу, і слюсар із «Водоканалу», і молодий громадський діяч із малесенького села Чумаки. З усіма ними днями доводилось дискутувати на згадані теми. І, що цікаво, усі хлопці згадують про статтю п’яту Конституції. І стверджують, що влада у всіх питаннях повинна питати думку народу. А вже потім приймати рішення. Мовляв, народ, громада, завжди праві. Один громадський діяч із Кобеляк взагалі вимагає, щоб навіть будівництво туалету виносили на обговорення чи референдум. А раптом хтось буде незадоволений.
Усе це добре. Але, перефразовуючи майже класика української субкультури Леся Подревлянського, є питання, котрі «задовбують». Зокрема: чи завжди правий народ.
…Пару тисяч років тому стався на Землі один випадок. Чоловік, якого звали Ісус Назаретянин, почав проповідувати. Говорив про рівність людей, про те, як потрібно жити. Навіть чудеса творив. Не сподобалось це представникам тодішньої римської влади та конкурентам у боротьбі за людські уми і душі. Схопили Назаретянина і вирішили стратити. Але день страти співпадав із святом Песах. І, згідно тодішнього звичаю, когось із засуджених потрібно було помилувати. І от прокуратор Іудеї Понтій Пілат, голова облдержадміністрації по-нашому, виніс на суд людський, тобто народу, дві кандидатури на помилування. Першим був Ісус Назаретянин, другим — чи то розбійник, чи вбивця, чи місцевий революціонер Варрава.
І кого помилував народ? І на кого кричав «розіпни»?
…Ну, а щодо п’ятої статті… Так в ній далі написано: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
