Це прислів’я спало на думку під час консультаційної зустрічі експертів Офісу реформ у Полтавській області з керівництвом, депутатами й активістами Кобеляк і сусідніх сільських рад. Фахівці прибули на цей захід, щоб допомогти місцевим жителям розібратися в суті майбутньої реформи. Точніше, щоб останні не залишилися осторонь неї. Натомість, зі сторони місцевих жителів експерти почули лише несхвальні вигуки. Виявилось, що аудиторію, крім посадовців міськради, не цікавила суть та хід майбутніх перетворень. На зустрічі не було економістів чи фінансистів, які б змогли задати суттєві питання і отримати відповіді, цікаві для всіх. А, може, й були, тільки розбиратитися в реформі не хотіли.
У ході діалогу між експертами та кобелячанами складалось враження, що наші мешканці не готові або просто не хочуть перетворень, тим паче — змінювати щось у собі. Підтвердженням цього стала репліка представника сусідньої сільської ради, яку мимоволі довелося почути. Директор Офісу реформ якраз пояснювала переваги об’єднаних громад. І наголосила, що наразі державною програмою передбачається втілення в життя проектів з благоустрою за спільним співфінансуванням із громадами. Мовляв, уявіть: ви за невеликі кошти можете побудувати в своєму населеному пункті водогін або каналізацію. На що у відповідь прозвучала фраза: «Я все життя в яму на огороді ср...в і робитиму це й далі. Не потрібні нам такі зміни».
Після цих слів пригадав історію, яку кілька років тому мені розповів колега. Тоді в сусідньому районі голова райради пропонував очільникам сільських рад зібратися зі своїми жителями і обговорити найнеобхідніші проекти для громади, які можна втілити в життя на вигідних умовах. А після обговорення подати заявки на обласне фінансування. У підсумку лише одна сільська рада спромоглась на це.
Кобеляцькі депутати ще в квітні розіслали сусіднім сільським радам пропозиції щодо об’єднання, але на цей час не отримали жодної відповіді.
Немає коли? Чи немає бажання? Почекаємо, можливо, за нас цю роботу інші зроблять. Або краще нехай усе залишається так, як є. Дарма, що дах у клубі, школі, сільській раді, бібліотеці і ФАПі тече, працівники на 0,5 чи 0,25 ставки працюють, за свої кошти ремонти якісь роблять. Зате вони в нас є й інші нам не потрібні.
Тоді виникає питання: а для чого ви, шановні, почіпляли в своїх автівках прапорці Євросоюзу? Навіщо скандуєте, що Україна — це Європа? Ви ж навіть не намагаєтесь іти в цю Європу. Там люди звикли до змін, до раціональності.
Не менш цікаво, чому посадовці, котрі аж пищать не хочуть ніяких реформ, не пишуть заяв про відставку. А що? Це було б чесно: «Я — проти змін, запропонованих державою, тому звільняюся». Такій позиції можна навіть поаплодувати.
А так і посаду хочеться зберегти, і в яму продовжувати ср...ти.
