Кілька картин із життя звичайного волонтера та новосанжарців, які продовжують підтримувати українську армію.
На сході перемир’я, але волонтери не припиняють своєї роботи. Адже перемир’я зовсім не гарантує бійцям зручних бліндажів, ситних обідів та теплої форми. І це — після півтора року війни і запевнень Міноборони про те, що «бійці усім забезпечені».
— Ви передайте Юлі, хай їде скоріше — там хлопці сидять у холодних бліндажах, а вона їм теплі речі має відвезти! — нагадує жінка з Малої Перещепини, син якої зараз несе службу в так званій зоні АТО.
Інша жінка прямує до входу в центральний ринок у Нових Санжарах. У руках тримає целофановий пакет із ліками.
— Це ліки для хлопців! Якраз такі, що знезаражують, рани обробляти, — простягає пакет Юлії Солодкій.
Волонтер приймає ліки, кладе у свій підручний склад, до вже принесених людьми теплих речей.
— Ми мали на цьому тижні їхати. І автобус цього разу, на диво, справний. Але благодійники обіцяли хлопцям бензопилку зробити та ще дещо. Поки що не виходить. Але на наступному тижні вже треба їхати — край, — коротко пояснює Юля.
Ще за кілька хвилин біля її торгового місця зупиняється жінка, котра несе чорний поліетиленовий пакет.
— Кришечки принесла, — коротко пояснює.
Сюди вже кілька місяців зносять пластикові кришечки, потрібні для виготовлення протезів.
І так — щодня. Дітки або їх вчителі приносять листи і малюнки. Звичайні чоловіки та жінки привозять мішки з картоплею чи банки з салом. Літні бабусі та дідусі залишають гривні, відірвані від і так куцих пенсій. Хтось витягує з комори і передає хлопцям теплий кожух — зима ж на носі.
Кажете, це Президент зумів на голому місці створити нову українську армію і всім її забезпечити? Ну-ну, може, й так.
