«Если мы хотим навсегда избежать равенства людей, … то доминирующим состоянием духа людей должно стать организованное безумие». «ВОЙНА — ЭТО МИР. СВОБОДА — ЭТО РАБСТВО. НЕЗНАНИЕ — ЭТО СИЛА»
Джордж Оруэлл.
Нарешті, розв’язавши всі проблеми в країні, ми знайшли час і для боротьби із символікою минулих режимів. Тепер і кобелячанам треба долучитися до справ державної ваги. Тобто, до перейменування вулиць. Вага та їм вилізе боком і в копієчку, але де подінешся. Мусимо. Бо якщо не перейменуємо, їх демократично перейменує голова ОДА. Так мені в міськраді пояснили. Вирішивши глибше розібратися, почитав закон, який для нас прийняли наші обранці, тепер вже не тоталітарні, не злочинні, а демократичні і справедливі, обрані після вчинення українцями Революції гідності. Закон має довгу назву, в якій закладено дивні протиріччя і називається він «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Зрозуміли? Одним махом двох зайців убивають. І на фоні боротьби начебто Сталіна і Гітлера повинна вималюватися третя переможна постать, мовби, українського народу. Що робити тим українцями, які воювали за рідну землю проти фашистських агресорів, котрі прийшли на їхню землю, поки що не пояснюють. Чесно кажучи, закон той починається з того, що апелює до «Загальної декларацiї прав людини». Не буду цитувати декларацію, бо її оригінал, по-перше, написаний російською мовою, з причини, яку пояснюють на сайті ВРУ так: «Текст надається російською мовою, яка є офіційною мовою Організації Об’єднаних Націй». А, по-друге, не цитуватиму, щоб не сказали, що я з’їхав з глузду, або, що ще гірше, не подумали чого доброго, що закон суперечить тій Декларації. Нагадаю, що Декларація проголошена резолюцією Генасамблеї ООН від 10.12.1948 року. За неї голосували і представники тоталітарного СРСР і навіть тоталітарної УРСР. Хто не пам’ятає, нагадаю, що на вимогу Сталіна УРСР і БРСР були прийняті в члени ООН як найбільш постраждалі від нацизму республіки. Багато можна привести цікавого, але, на жаль чи на щастя, вищезгаданий закон забороняє цитувати не лише Сталіна, а будь-кого із керівників СРСР, республік, військових командирів. Так що, слухайте і керуйтеся тепер тим, що вам із Українського інституту національної пам’яті скажуть. От тільки дуже змахує він чи то на оруелівське «Міністерство правди», чи то на «Поліцію думки».
У положенні про цей інститут написано, що одним із головних його завдань є: «відновлення національної пам’яті українського народу, недопущення використання символів тоталітарних режимів, надання оцінки тоталітарним режимам XX століття в Україні, Голодомору 1932-1933 років, масовому голоду 1921-1923, 1946-1947 років, примусовим депортаціям, політичним репресіям, діям організаторів і виконавців таких злочинів, а також наслідкам їх дій для України та світу…». Почитав я і думаю: якісь дивні речі відбуваються. Приготуйтеся до «розриву мізків». Згідно рекомендацій інституту, не повинно бути вулиць названих іменем В. Чкалова, О. Матросова, З. Космодем’янської і т. д. Тобто, тих, хто воював проти нацизму. Зате можна називати вулиці іменами тих, хто воював на боці нацизму проти тих, хто воював проти нацизму, проти символіки якого і направлений цей дивний закон. Заплутано написав? Не заплутаніше ніж в законі, ще раз перечитайте. Мене хочуть переконати, що Сталін і Гітлер — два чоботи пара, що війну взагалі розв’язав Сталін. Ну, припустимо. Тільки ви мені тоді поясніть, чому міжнародний Нюрнбергський трибунал засуджував злочини гітлеризму, а не сталінізму? У положенні про інститут сказано: «надання оцінки тоталітарним режимам… діям організаторів і виконавців таких злочинів…». Ну, припустимо і я за. Але ж, шановні, не потрібно бути юристом, а достатньо знати алфавіт, відкрити ККУ і прочитати, що «… поряд із виконавцем є організатор, підбурювач та пособник». Чому інститут не дотримується цієї класифікації і, говорячи про організаторів та виконавців, нічого не каже про підбурювачів і пособників? Це у кого із логікою проблеми: у мене чи у авторів Положення? Чи, може, у авторів логіка нормальна, хоч і специфічна, а у нас у всіх проблеми? Пішов у районну бібліотеку, полистав книжок. Так звані патріоти багато понаписували, але вони ж війни не бачили. Чому я їм вірити повинен? А тих, хто воював, цитувати не можна. Знайшов про війну вірш справжнього патріота Василя Симоненка, почитав і жахнувся: теж цитувати не можна, бо ще посадять. Та повезло: показали мені книжку «Нюрнберг предостерегает». Книга видана на замовлення Всеукраїнского єврейского конгресу на кошти Вадима Рабиновича за участю представництв «Джойнт», «Сохнут» і спонсорів, тож її цитувати можна. Автор — наш земляк, полтавець Йосип Давидович Гофман. Цікава вона тим, що автор був живим свідком Нюрнбергського процесу, будучи охоронцем Генерального прокурора СРСР. Він приводить висловлювання, яке належить одному з вождів рейху: «Нам недостаточно просто разбить русскую армию и захватить Ленинград, Москву, Кавказ. Мы должны стереть с лица земли эту страну и уничтожить ее народ». (Тугодумам нагадаю, що ми також належали до того «совітського» народу). «С Россией случиться то, что я сделал с Польшей. После смерти Сталина, он тяжело больной человек, мы разобьем Советскую Россию. Тогда взойдет солнце немецкого мирового господства». Уявіть, цитую на свій страх і ризик, бо можуть докопатися, чиї це слова. Як же можна тоді народу розібратися зі своїм минулим, коли їм не дозволено цього знати? Автор згадує: “Однажды меня спросили: была бы война, если бы мама Гитлера сделала аборт?». Він на питання не відповів. А як ви думаєте, шановні? Особливо цікаво, що думають історики? У кінці книги Йосип Давидович пише: «Предвидя упрек, что я слишком много уделяю внимания еврейскому вопросу, привожу высказывание историка, писателя Феликса Канделя: «Нам скажут: вы больные, евреи, вы травмированы той Катастрофой и вечно ее поминаете, на всех перекрестках. Ответим на это: мы не больные. Мы опытные. Нас уже уничтожали в этом веке. И с нас достаточно!». Розумні люди роблять розумні висновки. А чи зроблять коли-небудь висновки українці, чи перестануть вони вперто лізти на одні і ті самі граблі і чи скажуть: з нас досить? Скажете, яке відношення має написане до вулиць? Має, бо по суті нас змушують стирати пам’ять про героїзм нашого народу і про героїв, які воювали з нацизмом. Я закликаю тих, хто не втратив здорового глузду, підійти до тих вимог розсудливо. Із яких це пір у нас стали так пунктуально виконувати закони? «Папєрєдніки» новообраної міської влади могли виселяти людей на вулиці, не виконувати законів щодо утримання комунального житла чи, наприклад, щодо повірки водяних лічильників. І їм за це ніхто не міг нічого зробити. Так, може, новому складу ради варто хоч щось перейняти від них, при умові, що населення згодиться не поспішати з нищенням історичної пам’яті народу під гаслами… відновлення національної пам’яті. Якщо ми дійсно хочемо відновлювати пам’ять, то я вношу пропозицію назвати деякі вулиці іменами князів Святослава, Ігоря, Олега, княгині Ольги. Чи то вже не наша історія? А де взагалі «нуль» нашої історії, шановні історики?
