Персонал та вихованці Кременчуцької виховної колонії управління ДПтС України в Полтавській області відвідали педагогічно-меморіальний музей В.О. Сухомлинського.
Уже декілька місяців у Кременчуцькій виховній колонії працює творча лабораторія по вивченню педагогічної спадщини двох великих педагогів, життя яких перепліталось з Кременчуком – В.О. Сухомлинського та А. С. Макаренка. В єдиному творчому пориві працюють співробітники установи та вихованці. Народжуються нові ідеї і плани, нові форми роботи.
Начальник установи Юрій Величко переконаний, що юнаків потрібно не просто вчити здобувати знання, їм потрібно прищеплювати найкращі людські якості, виховувати доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей, до рідної землі, потрібно вчити мислити, бачити і творити красу. Саме все це і було в методиці великого педагога, мудрого вчителя В. О. Сухомлинського. Учителі школи проводять «уроки мислення» та виховують красою, спираються на українську етнопедагогіку, вводять її в усі ланки педагогічного процесу. Багато уваги приділяється чистоті і значенню української мови, слова, пісні, казки.
Перечитані і обговорені багато творів Василя Олександровича, зокрема «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Листи до сина», «Як виховати справжню людину», «Хрестоматія етики», багато наукових статей і звичайно цікаві, добрі і повчальні казки та оповідання.
Оскільки від Кременчука до Павлиша рукою подати, то туди і відправилася творча група, яка складалася з працівників установи та кращих вихованців, заохочених правами начальника установи, щоб на власні очі побачити ті місця, де жив і віддавав серце дітям великий педагог.
Перша зупинка…Могила мудрого вчителя…засніжена, але доглянута. Квіти від працівників і вихованців установи, запалена свічка як символ пам’яті і спогади його земляка, а нині працівника установи – Віктора Васильєва, який розповів свої дитячі спогади, про те, як малим бігав до школи і про свою зустріч з Василем Олександровичем Сухомлинським.
А далі звичайна на перший погляд Павлиська школа, але особлива вона тим, що саме в ній працював вчителем і був директором яскравий, неповторний і багатогранний В. О. Сухомлинський. Пройшлися коридорами школи, помилувалися класами, поспілкувалися з учнями і учителями. Побували там, де з 1948 по 1970 рік із дня в день навчав, писав і творив великий педагог. Все проникло його ідеями, відчувається що «без радості неможлива гармонія здорового тіла і здорового духу». А яке чудове подвір’я школи! Це дійсно школа радості в якій є сад Дружби, сад Матері, бузкова та горобинова алеї.
Захопив усіх меморіальний музей. Там затишно і досить цікаво. Привернули увагу особисті речі педагога, книги, котрі дісталися Василькові від діда Омеляна і звичайно рукописи та тисячі інших експонатів, зокрема: фото всіх випусків школи, списки золотих і срібних медалістів усіх випускників, сторінки його щоденних планів, останнє його фото і остання його друкована стаття у пресі. Юнаки були здивовані, що збірки казок написані каліграфічним почерком пером та чорнилом. Хлопці мали можливість почитати казки написані учнями Сухомлинського та переконалися, що Батьківщина, Мама, Природа, Праця, Хліб – це основні святині його життя.
Працівники музею подарували вихованцям підбірку літератури про життєвий і творчий шлях педагога та його твори, видані в різні часи різними мовами, зокрема, перше видання німецькою мовою книги «Серце віддаю дітям».
Усі впевнилися, що життя після смерті великого педагога не закінчилося. Його ідеї живуть, вони не лише не втратили своєї значимості, а навпаки, ще чекають на реалізацію в майбутньому.
Запам’яталося юнакам відвідування McDonalds яке стало завершенням поїздки.
Поверталися додому переповнені враженнями. Обговорювали нові ідеї, складали плани.
Юрій Величко як керівник творчий і неординарний підтримує свій колектив в нових творчих поривах, які дають позитивні результати. Від вихованців чекає позитивних змін і нового відношення насамперед до самих себе.
