Верховна рада з прийняттям уночі великого кошторису країни запустила бюджетотворчий процес на місцях. Новосанжарська райрада не стала виключенням. Відразу після сесії Полтавської обласної ради поспішно скликала своє пленарне засідання і так само «оперативно», за півтори години, його провела.
Цікаво, що головний фінансовий документ району опинився «в тіні» звіту голови райради та визначення його зарплати. Дивною виявилася сама презентація цього питання: депутати навіть радили голові райради не доповідати про свою діяльність, адже вони й так «добре знають, як він працював». Але Геннадій Іванович усе-таки презентував два варіанти свого звіту. Виявилося, що один — для депутатів, а інший — для нас, рядових виборців (його ви можете прочитати на сайті райради). Тобто, один — «для білих», інший — «для чорних». Я, будучи в числі других, перед сесією встиг прочитати цей «творчий витвір апарату райради» і намагався від імені громадської організації, до якої входить чимало новосанжарців, запитати в Геннадія Супруна, як він добився таких результатів, маючи з початку скликання вакансії заступника та кількох працівників у апараті ради, часто перебуваючи у відрядженнях на навчанні чи у відпусках. Але при цьому чоловік устигав успішно будувати в районі дороги, отримав і відреагував на 127 звернень громадян. Ще й постійні звернення до Верховної ради та Кабміну встигав готувати і виносити на сесію — чи для популізму, чи для завантаження Уряду додатковою роботою, аби й там знали про існування нашої громади. Це при тому, що представник Верховної Ради і нашої громади часто знаходиться в районі. Думаю, що керівники держадміністрації, (обласної в тому числі), представники всіх інстанцій від культури, медицини та освіти після такої промови повинні ще й доплачувати голові райради за роботу, яку він виконав ще й за них.
Маючи на руках такі грудневі тези керівника району, не міг утриматись, щоб не задати йому кілька запитань, які цікавлять жителів району. Тим більше, що в присутніх депутатів жодних питань до доповідача, як завжди, не було. Проте голова районної ради, який представляє нашу територіальну громаду і який у своєму виступі наголошував на таких великих досягненнях, як демократія й толерантність до всіх земляків, раптом відмовив у можливості скористатися конституційним правом голосу. До того ж, навіть не порадившись з депутатами, оголосив про своє особисте рішення не допускати мене до виступу. Мовляв, це ще треба з’ясувати, в якому ви тут статусі і яку громадську організацію представляєте, бо її установчих документів він не бачив на сайті юстиції…
Напевно, боячись незручних запитань (адже відповіді на них апарат ради у звіті не передбачив), голова ради раптом піддався нападу амнезії. Така реакція керівника району незрозуміла, адже наша громадська організація зареєстрована відповідно до чинного законодавства у квітні цього року, інформувала владу і жителів району, презентуючи себе в ЗМІ.
Усвідомлення причин такої дивної поведінки голови райради прийшло пізніше, коли депутати одноголосно прийняли його звіт і вустами голови бюджетної комісії Віктора Сидоренка поставили на голосування питання про встановлення керівникові премій і надбавок. Між іншим, до сесії все це трималось у таємниці. Доповідач озвучив пропозицію встановити сто відсотків щомісячної премії та 50 відсотків надбавки за інтенсивність роботи, а до цього ще й 10 % за якісь інші труди. Навіть представники райдержадміністрації здивувались такій «скромності» свого колеги з першого поверху адмінбудинку.
Сесія завершилася пафосними привітаннями з Новим роком, а Геннадій Супрун закинув докір керівнику відділу культури, що депутатів не прийшли привітати діти. Як це було в обласній раді. І як це було в часи незабутнього Леоніда Брежнєва. У зв’язку з цим хотілося б нагадати чи повідомити Геннадію Супруну (раптом чоловік не знає), що йому до заслуг і звершень Леоніда Ілліча, говорячи словами прислів’я, — «як до Києва рачки». Окрім того, в останні роки свого життя покійний Генсек КПРС страждав від старечого маразму. А тут — зовсім молодий чоловік, а йому вже піонерів із піонерками подавай.
А тепер про те, які питання хотілося б задати голові райради на сесії і які він, вочевидь, не хоче чути.
Які ж пріоритети будуть у роботі райради в новому році, звідки залучатимуться інвестиції і як виконуватимуться раніше прийняті комплексні Програми? Чи продовжиться ремонт автодоріг? Як діятимуть заклади освіти в умовах оптимізації, культури та охорони здоров’я? Чи поліпшуватиметься їх матеріальна база? Як і коли реформуватиметься районна газета, у якої за рік прибуток склав лише дві тисячі гривень? Чи розвиватиметься санаторій-профілакторій «Антей», де щоліта оздоровлюються діти? Чи будуть там нові дитячий майданчик, спортивний й тренажерний зали? Про все це запитати не вдалося. А депутатів райради подібні проблеми, судячи з їх інертності, не хвилюють.
Зате від Генадія Супруна всі почули, що треба додатково виділити двісті тисяч гривень на ремонти службових кабінетів у райраді та 40 тисяч на оновлення оргтехніки. Вже не говоримо про виділені з бюджету 70 тисяч гривень для висвітлення своєї діяльності в газеті. Супрун навіть поскаржився на попередників, які не робили 15–20 років в кабінетах ремонти. Але Володимир Петрушко чи Юрій Лебедин не робили їх не тому, що не хотіли чи не бачили такої потреби, а тому, що прагнули раціонально використовувати бюджетні (читай — людські) гроші, визначали пріоритети і не хотіли, мабуть, щоб люди відчували зверхність влади. Та й постанови попереднього Уряду, який нині згадують незлим тихим словом, категорично забороняли тринькати гроші на забаганки чиновників. А тепер щось по-новому, не зважаючи ні на АТО, ні на фінансову кризу. Мені це нагадало Попандопуло з «Весілля в Малинівці»: «А чи не обділив я сам себе?». Або відомих «сиротинок» з «Дванадцяти стільців». Тому й хотів спитати, чи не краще ці кошти було направити у той же Крутобалківський дитсадок, щоб не збирати з миру по гривні? Але Геннадій Іванович такого слухати не хоче.
