На свято прощання із зимою у Нових Санжарах безкоштовно роздавали млинці та вареники. А ще — напували зігріваючими напоями та дарували гроші.
«Якби знав — дома б не їв!»
Цього року свято проводів зими (і, відповідно, зустрічі весни), яке відбувається у Нових Санжарах 26‑го лютого, викликає у мешканців селища незвичайний ажіотаж. На дванадцяту годину у центрі містечка збираються кілька сотень новосанжарців. Рівно опівдні їх вітає зі святом селищний голова Інна Коба. А потім розпочинається двогодинне театралізоване дійство, яке організовують представники Гадяцького коледжу культури і мистецтв. Потрібно віддати належне артистам: хлопці у шароварах та кожухах і дівчата у плахтах та хустках людей на святі розігрівають досить професійно. І новосанжарці по-справжньому щиро веселяться, при цьому обходячись без стимулюючих «ста грамів».
Стояти просто так і бути лише глядачами новосанжарцям не дають. До кожного конкурсу залучають добровольців. За якусь хвилину кілька чоловіків, які до цього з цікавістю спостерігали за виставою, стають її головними героями: на швидкість поїдають вареники, кожен — із своєї миски. Переможцю — приз, переможеним — гарний настрій і втішання від друзів.
— Ну що ж ти, не міг постаратися? — сміючись, допитуються рідні у чоловіка, який нібито і старався, але у конкурсі програв.
— Якби я знав — дома б не їв! — скрушно хитає головою чолов’яга. Потім сміється та махає рукою: мовляв, це ж всього лише конкурс.
Новосанжарцям пропонують не лише їсти вареники на швидкість. Чоловікам та парубкам із натовпу дають шанс повправлятися у перетягуванні каната. А коли якась із сторін програє, дебела молодиця із числа артистів резюмує:
— Слабі ви ще женитися!
Артисти не лише розважають публіку жартами та конкурсами. У ході дійства вони виконують українські традиційні пісні: про весну, про колодку, про весілля. І співаючи, водять хороводи посеред гурту новосанжарців.
Частування без грошей
Про прихід комунізму ми, звичайно, пожартували. Але те, що на святі новосанжарців пригощають стравами і напоями, не беручи за це грошей, — цілковита правда. Люди шикуються у чергу до підприємців, які тут-таки, на місці, варять вареники і поливають медом та сметаною свіжі млинці.
— А по чому порція? — цікавляться дівчата, які приїхали на свято разом із артистами.
— Ні по чому! — відповідає продавчиня. — Безкоштовно! Вам скільки млинців?
Біля польової кухні пропонують гарячий і духмяний зігріваючий напій. Жіночки, які його розливають, називають напій «безалкогольний глінтвейн».
Ось так, дякуючи дбайливим організаторам, навіть гість свята, який прийшов на нього зовсім без грошей, міг і перекусити, і випити чогось зігріваючого. Ті ж, кому млинців та глінтвейну було мало, могли таки витратити гроші на порцію шашлику і щось більш міцне. Варто зауважити, що надмірного вживання алкоголю на святі не було помітно, тому кілька поліцейських могли із чистою совістю відпочивати разом із усіма.
На стовп так і не вилізли, але гроші заробили
Чи не найбільшою інтригою свята був стовп, укопаний скраю центральної площі. Новосанжарцям було надзвичайно цікаво, чи зможе хтось вилізти до його вершечка і отримати головний приз — 500 гривень! Спробувати підкорити гладенький стовбур викликались кілька хлопчаків та один молодий чоловік. Та навіть за допомогою артистів найбільш відчайдушний підкорювач стовпа доліз лише досередини. Однак організатори і тут виявили надзвичайну щедрість: усім, хто бодай спробував підкорити стовп, вручили грошові винагороди. А чоловікові-добровольцю навіть довірили ще одну відповідальну місію — спалення солом’яного опудала, яке символізує зиму. Доки опудало палало, новосанжарців закликали залишити усе старе і погане у минулому і разом із весною зустріти оновлення. Гості свята проти такої пропозиції не заперечували.
