Ця редакційна стане завершенням своєрідної трилогії, розпочатої у статті «Якого вам ще хазяїна» і продовженої у «Глисти та футболісти». Розумію, що одразу три публікації на одну тему — це забагато. Таку розкіш можна собі дозволити, ведучи блог в Інтернеті, а не в паперовому варіанті газети. Але так уже сталося. Підняту тему бажано довести до логічного завершення.
Одразу хочу попросити вибачення у людей, яких образив своїми сентенціями та порівняннями. Визнаю, що допустив безтактність у деяких висловлюваннях. НЕ МОЖНА ображати і принижувати людей, котрі думають інакше. Тому ще раз прохаю вибачення. І справа тут зовсім не в потенційно втрачених передплатниках чи загальному іміджу видання. Передплатників можна повернути, імідж поліпшити.
Справа більше у порушенні двох не мною придуманих принципів, які вважаю правильними. Перший — коло зла можна розімкнути виключно добром. Агресія ж породжує лише іншу агресію і ніколи не призводить до конструктиву.
Принцип другий — причину проблеми потрібно шукати лише в собі, а не ззовні. Лише такий підхід дає можливість вдосконалюватися і продовжувати поступальний рух.
Ось ці два принципи і були порушені, особливо у другій частині трилогії. Якщо читачі не зрозуміли сенсу статті, то, швидше за все, не вони тупі, а думка була недостатньо чітко прописана.
А тепер — до суті і конструктивну. Жінка, яка була згадана у першій статті, існує в реальному житті. І про хазяїна вона дійсно говорила. А слово «хазяїн» у біології дійсно означає носія паразитів та вірусів.
А своєї впевненості у тому, що бажання і очікування появи хазяїна, які існують у значної частини українського суспільства, є хибним, я не змінив і навряд чи зміню. Спробую пояснити чому.
Як на мене, набагато конструктивнішим і ефективнішим є запит не на хазяїна, господаря, господарника, а на виконавця. Можна вжити слово «менеджер», але воно надто іншомовне. Суспільство чи його частина наймає собі шляхом виборів виконавця, який буде втілювати у життя виключно його, суспільства запити і побажання. І контролює кожен його крок через депутатів, опозицію, незалежні засоби масової інформації, громадські організації. Так має бути.
А як є у сьогоднішній Україні? Вибравши хазяїна, більшість суспільства вважає свою місію завершеною. І, як ті малі пташенята, роззявляє дзьобики в очікуванні того, що обраний принесе черв’ячка, нагодує, обігріє і хмари розведе руками. А далі обрана особа, будь-то президент чи міський, селищний, сільський голова діє виключно на власний розсуд. І йому потрібно лише одне — лояльність депутатського корпусу. Звідси — неминучі помилки. Їх роблять усі, включаючи автора цієї трилогії. Та далеко не всі здатні їх визнавати. Особливо зважаючи на відсутність критики і контролю.
От про це й була перша стаття. Думаю, що пояснив. На цьому все, рухаємось далі.
