Не дивлячись на всі проблеми і негаразди вітчизняного сьогодення, життя в українських селах не завмирає. Люди не лише тяжко працюють, а й встигають відпочивати. У тому числі — займаючись художньою самодіяльністю. Сухинівка — тому яскравий приклад.
У тому, що життя в невеликих селах за рівнем комфорту, м’яко кажучи, далеке від ідеального, не сумнівається ніхто. Як і в тому, що працювати в сільській місцевості доводиться довше і тяжче, аніж у місті. Навіть у такому невеличкому як Кобеляки. Численні городи, кури, свині, корови — усе це господарство потребує постійної уваги і фізичних зусиль. А займатись усім цим доводиться, адже без підсобного господарства, живучи на невеличку зарплату та пенсію, у сільській місцевості важко звести кінці з кінцями.
І на перший погляд може здатися, що життя в сільській місцевості складається виключно з тяжкої безперервної праці. А на дозвіллі люди, у кращому випадку, проводять вільний час за переглядом телепередач. Але так може здатися лише на перший погляд. При бажанні, навіть без сторонньої допомоги, жителі сіл можуть організовуватися і проводити своє дозвілля з користю як для тіла, так і для душі.
Зайвим підтвердженням цієї тези є приклад колективів художньої самодіяльності у невеликому селі Сухинівка, що неподалік райцентру Кобеляки. Там мистецьке життя гуртується навколо хорового колективу «Криниченька». Розповідає Галина Кравченко, учасниця хору:
— Клубу в Сухинівці, як відомо, немає. Точніше, він є, але чисто номінально, для репетицій і концертів та будівля непридатна. Але це не означає, що у Сухинівці зникли люди, які мають бажання співати і виступати перед земляками. І от майже двадцять років тому почали ми, група жінок, вечорами збиратися. Сходимось до когось додому, вишиваємо і співаємо. Швидко склався невеличкий хоровий колектив. Спочатку у нього навіть назви не було. Згодом вирішили назватися «Криниченькою». І ви знаєте, усе в нас вийшло. Колектив регулярно виступає перед односельцями і навіть на районній сцені. У нас є свій кістяк із тих жінок, котрі й заснували «Криниченьку». Це — Галина Литвин, Надія Головаха, Валентина Бутиріна і Тетяна Кокудак. Із музичним супроводом нам давно допомагає Олександр Китайгора із Канав. Згодом до нас почали приєднуватися і молодь, і діти. Тепер у Сухинівці не лише співають. Приміром, я читаю гуморески, Софійка Голуб і Кароліна Ярина танцюють, Вікторія Котляр декламує. Є драмгурток. Ось недавно, наприкінці березня, ми виступали в Кобеляках, проводячи своєрідний творчий звіт. Тобто, усе можливо у цьому житті. Було б бажання в людей.
Крім власне творчої діяльності, учасниці «Криниченьки» намагаються підтримувати чистоту поряд із будівлею клубу та місцевими пам’ятками. А ще мають власну сторінку в соцмережі «Однокласники». Тобто, не лише співають і танцюють, а й використовують досягнення науково‑технічного прогресу.
