У Нових Санжарах відбуваються урочистості з нагоди 72‑ї річниці перемоги над нацистською Німеччиною. На мітингу, що проходить біля пам’ятника Слави, говорять про переможений нацизм, мирне небо та історію, яку не можна переписувати.
На площі навколо пам’ятника Слави — сотні людей, десятки державних прапорів. А у затінку алеї перед пам’ятником — лише десять стільців для ветеранів. Чотири з них порожні, на шістьох сидять учасники Другої світової із численними орденами та медалями на грудях. Але саме до них, шістьох, звернені більшість промов учасників мітингу.
Голова райдержадміністрації Сергій Бульбаха дякує ветеранам за перемогу у найбільшій та найкривавішій війні ХХ століття. Але нагадує, що під час Другої світової за панування над Україною боролися два тоталітарних режими: нацистський та комуністичний. І єдиною силою, яка тоді боролася за здобуття незалежності, була Українська повстанська армія. Вона воювала і проти комуністів, і проти нацистів.
До речі, про нацизм. Під час мітингу більшість виступаючих правильно називають режим, який встановив Гітлер у Німеччині, — нацистський. Проте деякі чомусь згадують про фашизм. Голова районної ради Геннадій Супрун вітає ветеранів та їх нащадків із перемогою над фашизмом. Утім, як відомо, фашистський режим був утворений у Італії диктатором Муссоліні. І до нацистської Німеччини відношення мав доволі опосередковане. Однак це не завадило і в радянських, і в сучасних підручниках історії називати прибічників Гітлера німецько-фашистськими загарбниками. Насправді вони були німецько-нацистськими.
Про неприпустимість коригування історії говорить голова ради ветеранів району Володимир Сальний. Він нагадує, що в історії кожної держави мають існувати опорні точки, на яких має триматися фундамент державності. І тут Володимир Петрович абсолютно правий. У історії Радянського Союзу надзвичайно важливим було твердження про те, що війна почалася 22‑го червня 1941‑го року з «віроломного нападу фашистської Німеччини» на мирну країну Рад, а закінчилася 9 травня 1945 року перемогою у «лігві ворога» — Берліні. Для держави України ці опорні точки інші. Для українців війна почалася у 1939‑му, коли сталінський Радянський Союз і гітлерівська Німеччина домовилися між собою про поділ Польщі. Саме тоді у цій війні почали гинути українці, які воювали у складі різних армій: як радянської, так і польської та німецької.
І для українців війна аж ніяк не закінчилася 9‑го травня. Частина їх ще кілька місяців воювала і гинула у війні з Японією. Ще частина українців кілька років продовжувала воювати за самостійну Україну в лавах УПА. Інша частина, у складі загонів Червоної армії та НКВС, воювала із цими повстанцями у лісах Західної України. Утім, згадки про це напевно і є згаданим Володимиром Сальним коригуванням історії. Щоправда, якщо врахувати, що Радянський Союз та Україна — це дві різні держави, то й історія у них має бути різною. І день перемоги — у кожної свій.
