У корпусах оздоровниці, яка колись приймала по 600 чоловік за один заїзд, зараз живуть бомжі. А павільйони для відпочиваючих розбирають по дощечці «добрі люди». Величезна територія з кількома десятками будівель належить фонду державного майна, проте передати її селищу, аби зберегти бодай щось від колись сучасної бази, держава не поспішає.
Оздоровниця без людей
Ще кілька років тому до бази відпочинку «Ворскла», яка розташована у Нових Санжарах, приїздили відпочивати люди з різних куточків України. Згодом кількість відпочиваючих почала зменшуватись, потім на величезній території час від часу з’являлися лише представники тимчасового керівництва оздоровниці. Пізніше зникли й вони. Величезна територія площею понад 3 гектари з кількома десятками капітальних споруд та літніх павільйонів фактично залишилася без нагляду. І практично одразу ж база почала «саморуйнуватися»: у павільйонах розбивалося скло, ламалися замки на дверях, відривалися дошки на підлозі. Важко стверджувати, що базу почали розбирати новосанжарці. Ну не будуть же мешканці селища, яке претендує на статус курортного містечка, нищити одну з найкращих оздоровниць! Але факт лишався фактом: «Ворсклу» почали розбирати.
Новосанжарська селищна рада спробувала зв’язатися з балансоутримувачем закладу, аби бодай зупинити процес нищення оздоровниці. Проте завод «Карат», розташований у Київській області, зараз переживає не найкращі часи. На підприємстві переймаються збереженням колективу, а не утриманням бази відпочинку, розміщеної за кілька сотень кілометрів. Фактичним власником «Ворскли» є фонд державного майна. До нього і звернулися представники селищної ради.
— Щоб перестрахуватися, листи надіслали одразу у два відділення фонду держмайна — у Полтаву та до Києва, — розповідає заступник селищного голови Валентин Івашина. У його кабінеті зранку 19‑го травня збираються члени комісії, які мають виїхати до «Ворскли», аби перевірити нинішній стан бази та зафіксувати спричинені їй руйнування. — І отримали від представництв фонду аналогічні відповіді: у полтавському відділенні порадили звернутися за інформацією до Києва, а у київському — звернутися до Полтави…
Іншими словами, руйнуванням, а можливо, і швидким зникненням бази відпочинку «Ворскла», у фонді держмайна не перейнялися. І замість того, аби спробувати бодай якось зберегти заклад, чи шляхом передачі до комунальної власності, чи шляхом забезпечення там принаймні якоїсь охорони, представники держави обмежились формальними відписками.
Руїна у центрі Нових Санжар
Після розмови у кабінеті Валентина Івашини представники комісії вирушають до бази відпочинку. Близько години оглядають територію та стан приміщень. Побачене не залишає приводів для оптимізму: без охорони та нагляду базу почали просто розбирати. У павільйонах виламують дверні замки, витягають із вікон скло, знімають дошки з підлоги. Із номерів виносять дивани, тумбочки, стільці та інші меблі. Із алейок, які з’єднували різні частини бази між собою, повитягували навіть бетонні бордюри. На підлогах у номерах — брудні подушки, обгортки від продуктів харчування та порожні пляшки. Очевидно, базу зараз використовують для проживання хіба що нечисленні новосанжарські бомжі.
— Подивіться, як акуратно все зробили! — сумно-іронічно звертається до членів комісії депутат селищної ради Ігор Віблий. Показує на силовий щиток із написом 220 та 380 вольт. У щитовій не залишилось жодного дроту — хтось усе демонтував. — Видно, що спеціалісти попрацювали…
«Добрі люди» швидко демонтували усе, що придатне для домашнього використання чи швидкого продажу: від елементів сантехніки у номерах до дверних ручок та врізних замків. Не дійшла черга хіба що до шиферу на дахах та цегли у стінах.
У один заїзд «Ворскла» приймала 600 гостей
У складі комісії територією закладу проходить, раз по раз скрушно хитаючи головою, колишній директор «Ворскли» Леонід Шевчук. Він пам’ятає оздоровницю іншою: живою, незруйнованою і наповненою людьми.
— У сезон за один заїзд «Ворскла» могла приймати 600 гостей. Їхали до нас із Москви, Ленінграда, Магадана та Сахаліну — з усього колишнього Радянського Союзу. На території був велосипедний маршрут, човнова станція, коні, ігрові майданчики для дітей. У 87‑му за три місяці алмазний завод допоміг побудувати 2‑поверховий білий корпус, цех та їдальню на 200 місць. Були плани будівництва на території житлового комплексу та дитячого садка. Навіть проект на 50 мільйонів карбованців. Але реалізувати його не вдалося…
У незбереженні «Ворскли» та нинішньому її руйнуванні колишній директор звинувачує владу всіх рівнів. Говорить, що заклад можна було б зберегти, якби держава цим переймалася. Валентин Івашина уточнює: база відпочинку могла б зберегтися, якби за територією належно доглядав балансоутримувач. Оскільки зрозуміло, що за нинішнього стану справ підприємство не забезпечить закладу ні охорони, ні бодай присутності звичайного сторожа, селищна рада буде продовжувати спроби отримання документів на базу та збереження її для територіальної громади.
